26 липня 1933 року.
Сьогодні написав такого вірша:
А чий то хлопчина, обідраний, голий,
Зморений голодом впав?
Помер, – кажуть люди, – бідний,
Він їсти прохав.
Кого везуть на цвинтар тепер,
Що ніхто і не плаче?
Чийого батька син помер?
Чиє то тіло козаче?
А ось і цвинтар новий.
Могил тут стільки прибавилось...
Кажуть, Ковбиця вся
Весною сюди відправилась.
Подвір’я чиї то у півсела
Бур’яном давно заростають?
А хати ще нові стоять пусті,
Ще жодних шибок не мають.
Що за люди тут такі вродились?
Куди пішли і де поділись?
Лиш смерть по вечорах одна
Хазяйнує тепер сама...
З сичами гомонить вона
І знай одно: гука, співа...
Кого ж то так тяжко
Доля кара?
Руїни, злидні, голодная смерть
Мов мора...
Чиє то все, чиє?
Твоє, народе вкраїнський,
Чуєш?! Твоє...
Зі щоденника Олексія Наливайка, простого сільського вчителя, студента літературного факультету Харківського інституту професійної освіти Олексія Наливайка, який вів щоденник про нужденне життя на селі, горе і страждання людей, ставлення до політики комуністичної партії, більшовицьку пропаганду. Свої роздуми і враження він викладав як у прозі, так і у віршах, які невдовзі стали предметом прискіпливого вивчення співробітниками ДПУ–НКВС.
За вірші про Голодомор Олексій Наливайко тримав 10 років ув'язнення.
Справа ж була порушена і велася особливим відділом обласного управління НКВС УСРР по автономній Молдавській радянській соціалістичній республіці.
Більше - на сайті Зовнішньої розвідки України (за лінком "джерело")
| 
