|
Буковинський обрядовий вінок з ковилою по сьогодні є невід′ємною складовою весільного обряду у чотирьох селах Чернівецької області – Рідківці, Топорівці, Магала та Чорнівка.
У такому вінку дружки та наречена ходять запрошувати на весілля. Його прародичем є «вінок з султанами» (Казахстан), а також вінки з ковилою Софійського повіту (Болгарія). Етимологічно спорідненими до нього є ключівський вінок з гусячого пір′я, покутський та полтавський вінки з павиними перами тощо.
Якщо у нареченої на голові вінок з ковили, то у парубка – пучок фарбованої ковили на капелюсі. Шиють вінок на замовлення у майстринь, що володіють цією спеціальною обрядовою технікою, а носять трьома способами:
– зашивають на зібраному пучку волосся на маківці (Новоселицьки район, збереглося понині);
– кріпили на циліндроподібний вінок «капелюшиння» і зав′язували разом з основою як чепчик (Заставнівський район);
– розташовували «гребенем» вздовж голови і квітчали (Кіцманський район).
На сьогодні традиція виготовлення унікального вінка, який і в Україні, і в діаспорі є маркером України, жива. Але ареал вражаюче звузився – від трьох районів до чотирьох сіл одного куща.
Ще станом на 20-ті роки ХХ століття вінок з ковилою був поширений у таких селах Чернівецької області: Стрілецький Кут, Драчинці, Оршівці, Глиниця Кіцманського району; села Онут, Товтри, Дорошівці Заставнівського району, Сторожинецький район, а також Рогізна та Садгора (тепер – передмістя Чернівців).
Як свідчить монографія Галини Стельмащук «Українські народні головні убори», уже станом на 18 століття вінки з ковилою були етнографічним маркером суто Буковини.
Є свідчення про запозиченні цієї традиції у село Завалля Снятинського району (етнографічні матеріали до саги Іллі Киріяка «Сини землі», зараз же дані вінки там не використовуються.
У 2016 році чернівчанка Ірина Житарюк здобула перемогу у світовому конкурсі краси «Міс українська діаспора», і домінантою її традиційного строю став вінок з ковилою.
Реконструкцію вінка з ковилою здійснює київський етноклуб “Коло” під керівництвом Валентини Левківської.
На сьогодні цей вінок і його унікальна технологія виготовлення потребують термінової охорони.
Джерело: етнографічний проєкт “Спадщина”
Фото 1 – реконструкція заставнівського зразка (робота М.М. Шкрібляка).
Фото 2, 4 – фото початку ХХ століття, Кіцманський район. Авторство фото невідоме.
Фото 3 – с. Топорівці Новоселицького району, фото з сайту Новоселицької РДА.
| 
