Степ — головна арена української історії. На ній споконвіку розгорталися найважливіші національні драми й трагедії: Хмельниччина, Коліївщина, визвольні змагання ХХ ст., героїчний спротив ХХІ ст. Ним надихалися великі майстри: українські художники, літератори, кінематографісти.
Образ степу в національному мистецтві надзвичайно розмаїтий: від живописно-барвистого (Анатоль Петрицький, Іван Айвазовський) до конструктивістського (опис степу Майка Йогансена). Усі головні мистецькі течії схрестилися тут: романтизм Миколи Гоголя і Тараса Шевченка, реалізм Олександра Олеся й Антона Чехова, авангард Давида Бурлюка й Михайля Семенка.
Мистецтвознавець Дмитро Горбачов у межах проєкту «У пошуках ідентичності» провів відкриту лекцію «Концепт степу в українському світогляді: значення і вплив на національний характер і естетичний смак». LB.ua публікує основні думки з неї.
На тему степу як ментальності України мене надихнула стаття французького україніста Жана Маркаде. У статті про відмінність українських і російських авангардистів він говорить про те, що ментальність Росії лісова на відміну від степової, просторової ментальності України. Тобто це зовсім різні ментальності. Цікавий факт: Маркаде надихнув його вчитель — художник Андрієнко-Нечитайло родом з Херсонщини.
Я дійшов до висновку, що степ — це альфа й омега нашого мислення. В історії України він є найголовнішою ареною наших перемог і катастроф. Степова ментальність надихала великих митців у культурі й мистецтві: Малевича, Петрицького, Айвазовського, Богомазова. Про ці великі імена й поговоримо.
Анатоль Петрицький
Степ надихав художників різних напрямків: це і романтики, і реалісти, і сюрреалісти, і конструктивісти, і футуристи. Почнімо з прекрасної картини «Степ» великого українського сценографа Анатоля Петрицького.
Фото: надано автором
«Степ», Анатолій ПетрицькийЦе декорація до балету «Тарас Бульба» Соловйова-Сєдого 1940 року. Декорація така яскрава й талановита, що викликала зливу оплесків, коли з'явилася. Думаю, якби Гоголь подивився на цю декорацію, то знову сказав би: «Ах, степи, как вы хороши». Гадаю, що це надихало б Шевченка, бо він сам був великим українським художником. У нього є рядки, присвячені українському степу:
І на гору високую
Виходжу, дивлюся.
І згадую Україну.
І згадать боюся.
І там степи, і тут степи,
Та тут не такії,
Руді-руді, аж червоні,
А там голубії,
Зеленії, мережані
Нивами, ланами,
Високими могилами,
Темними лугами.
Іван Айвазовський
Видатним степовиком був Айвазовський — син українських вірменів, який малював український степ з чумаками протягом свого довгого життя.
Фото: sverediuk.com.ua
Іван Айвазовський, «Чумаки на відпочинку»
Фото: Wikiart.org
Іван Айвазовський, «Чумацький обоз в степу»
Степ Айвазовського часто межує з космосом, але на цю тему в нього є різні картини — наприклад, «Весілля українців у степу».
Казимир Малевич
Мама Малевича була етнічною українкою, яка стала полькою. А її син, етнічний поляк, став свідомим українцем на все життя. Він жив по українських селах до 17 років.
Фото: надано автором
Казимир Малевич, «Скаче червона кіннота»Перейдімо до картини, яка називається «Скаче червона кіннота». У дитинстві мама навчила маленького Казимира вишивати. Він зробив цю картину як своєрідне панно, але вершники там нагадують вишивку.
Перехід Малевича від степу до космосу (а степ — це теж своєрідний космос) стався за дуже цікавих обставин. Про це мені розповідав його знайомий, поет-футурист Василіск Гнідов. У 1914 році він виступав перед Малевичем з поемою «Поема кінця». Там не було жодного слова і жодної літери. Я подумав, що за цим теж стоїть степ. Адже степ — це велика пауза, інтервал.
Слухачі казали Гнідову: а почитайте «Поему кінця». Він каже: «Я не губився, підходив до рампи й осіняв усіх великим хрестом, мовляв, усі там будемо». А потім до нього підійшов Малевич і сказав, що тепер розуміє, з чого треба починати живопис — з великого нуля. І от Малевич зробив і чорний, і білий квадрат.
Фото: надано автором
Казимир Малевич, «Чорний квадрат, білий квадрат»Михайль Семенко
Ще один поет-футурист, який надихався степом — Михайль Семенко. Наприклад, у нього є поезомалярство, тобто вірш, який і фонетично, і зорово справляє враження. Це як луна — нескінченна, степова.
Фото: Кав’ярня Пока в Літмузеї
Михайль Семенко, «Сільський пейзаж»Є в Семенка і більш конвенційний вірш про огром степу:
КОНДУКТОР
Багнеться бути
Кондуктором на товаровому потязі
В похмуру ніч
Темну ніч
Осінню дощову
Сидіти на тормозі
У кожусі
Зігнувшись і скупчившись
Дивитись у прірву рухливу
Про дні що минули
Що в серці зосталися
Ясними плямами
Про образи згадні
Заснулі у грудях навіки
Навіки
Мріять
Мріять
Вдивляючись в сутінь
Майк Йогансен
Майк Йогансен — великий романіст і поет. Він написав химерний роман «Подорож ученого доктора Леонардо і його майбутньої коханки прекрасної Альчести у Слобожанську Швайцарію», у якому теж змальовано степ:
«Дуже широкий був степ, скрізь був степ — назвиш, навзбіч і навперед. Степ був як шайба надоколо них, круглий і безконечний. Ті, хто живуть в горах і в пагорбах, на високих берегах рік і в вогких лісах, тут, ідучи в вічному кільці, не побачили б степу. Його не було. Степ це те, чого немає. Немає ні гір, ні гаїв, ні озір. Є одна шалапутна шайба, над якою тремтить містична блискуча юга. Мовчки стенулися мідні кінці всесвітньої шайби, і по них, як по рейках, пішли кружляти обрієві обручі. І треба було подорожньому дійти до середини дня в степу, щоб почути мільйон його хмільних голосів».
Іспанець Дон Хозе Перейра полює в українському степу. Він щойно вивчив українську мову і складає вірші. Але ці вірші не влаштовують його друга, рудого сетера Родольфо, який потім не витримує і звертається до господаря: «Як вам не сором римувати "очі" і "ночі"?». Степ там палахкотить. Сонце спопеляє цього іспанця, і він перетворюється на голову крайкому: тепер це Данько Харитонович Перерва, на якого полюють куркулі. Текст написаний за всіма законами конструктивістичної геометрії, ще й у надзвичайно оригінальній формі.
Микола Бажан
Далі хочу зацитувати Миколу Бажана. Експресіоніст Бажан написав так:
На масне волосся степу
Поклав церкви свої Мазепа,
Поет,
і гетьман,
і купець;
Тоді, програвши гру одчайну,
Навчився бігати назад
Мазепин білий кінь, оцей Пегас без стайні,
Безхвостий Буцефал
прийдешніх гетьманят.
Тут степ виведено як тріумф культури й історії та їхню поразку й катастрофу одночасно. Треба сказати, що в запорожців деякі речі були безприкладні. Наприклад, вони перші в Європі за багато десятиліть до самої Європи створили ефект незалежних гілок влади: судова, законодавча і виконавча. Та й у ХХ столітті українці показали приклад державотворення. Йдеться про анархічний експеримент Батька Махна в Гуляйполі. Анархічної держави раніше не було ніде.
Ілля Ріпин
Тепер я хочу від футуризму, конструктивізму, романтизму перейти до реалізму. Ілля Ріпин, українець, усе своє життя малював запорожців. Його остання робота називалася «Козацький гопак». Картина дуже яскрава: козаки мало не ширяють у повітрі, як у Вірського в ансамблі. Згадаймо також знамену картину «Запорожці пишуть листа турецькому султанові», де степ спокійний — і раптом він вибухає реготом.
Фото: надано автором
Ілля Ріпин, «Запорожці пишуть листа турецькому султанові»Ріпин тут зобразив усі різновиди сміху. Грізна усмішка, утробний сміх персонажа, якого він назвав Тарас Бульба, тут же поруч сміх молодецький — запорожця з усіма здоровими зубами. Тут же типова картина беззубого хихотіння. І нарешті ще один цікавий різновид сміху: ніяково посміхається Андрій Бульбенко, якому соромно і неприємно слухати цю агітку, це сороміття.
Картину експонували на міжнародних виставках. Одного разу її побачив французький поет Аполлінер, який запитав свого товариша, українського художника і скульптора Архипенка: а про що ж вони пишуть? Архипенко знав зміст листа напам’ять і розповів. Після цього Аполлінер написав свій найкращий гротеск «Відповідь запорожців турецькому султанові». У перекладі Лукаша він звучить так:
Царя небесного харцизе
Високорогий сатано
Не годимося ми в підлизи
Жери-но сам своє лайно
Воно нам в пельку не полізе
Крамарю грецький просмердівсь
Ти тюлькою на честь ісламу
І палями обгородивсь
Швидка напала твою маму
І ти в дрислинах уродивсь
Подільський кате струп’я вкрило
Тобі все тіло мов шпориш
Конячий зад свиняче рило
Побережи дурний свій гріш
На масті та святе курило
У Ріпина ще є картина «Козак у степу». У нього було своєрідне змагання з Васильківським, в обох чимало схожих сюжетів.
Фото: надано автором
Ілля Ріпин, «Козак у степу»Виставка Рєпіна у Гельсінкі: м’яка сила культури та жорсткі змагання наративів
Сергій Васильківський
У Васильківського є картина «Чумацький Ромоданівський шлях».
Фото: надано автором
Сергій Васильківський. Чумацький Ромоданівський шляхЦе велике панно, яке згоріло під час Другої світової війни в Полтаві. Але є і менші картини, або ескізи. Я можу сказати, що Васильківський любив барбізонців, любив Коро. У нього дуже світла, приємна палітра.
Образ степу в українському кіно
Тепер хочеться перейти до степу в кінематографії, де також були створені непересічні речі. Наприклад, фрагмент фільму «Богдан Хмельницький» Ігоря Савченка, де кобзарі розходяться, кланяються одне одному і розносять ідеї Хмельницького по всій Україні — а тлом править степ нерухомий. Містичність цієї сцени завжди мене заворожувала. Я спершу не міг зрозуміти чим, але потім вияснив: у православній літургії є момент, коли диякони перед вівтарем кілька разів кланяються один одному в ім'я Ісуса Христа. А кобзарі кланяються в ім'я неньки України.
Фото: надано автором
кадр із фільму І. Савченка «Богдан Хмельницький»Ще один твір, у якому теж є свого роду містицизм — це кінофільм Івана Кавалерідзе «Коліївщина». Приголомшливий фільм! Степ там зображений як щось вічне, нерухоме і метафізичне. Кавалерідзе був скульптором, для нього статика — це нормальне явище. Але коли я дивився вперше, то подумав, що це антиголлівудський фільм. Бо Голлівуд — це рух, а тут містицизм і нерухомість.
Через цей фільм кінознавці називають Кавалерідзе четвертим класиком радянського кіно, разом з Ейзенштейном, Пудовкіним і Довженком. Про це мені розповів сам Кавалерідзе. Він прийшов до музею, де я працював, щоб дізнатися, які його скульптури там зберігають. Сказав: «Минулого року мені привезли з Англії книгу, де мене назвали четвертим класиком. Це дуже приємно, але не кажіть нікому про це на студії Довженка — зацькують!».
Одного разу я бачив, як Кавалерідзе справив приголомшливе враження на американців: на кінофестивалі «Молодість» показали фільм «Коліївщина». Я прийшов подивитися його ще раз, а туди зазирнув американський режисер, вирішив глянути дві хвилинки й піти далі. Проте він абсолютно вкляк і дивився півтори години — настільки сильне враження це справляє.
У цьому фільмі є один цікавий момент. Степ населяли три етноси: українці, поляки та євреї. На ролі українців він узяв театральних акторів — засмаглих степовиків, поляків — з польського театру, який тоді існував в Україні. У них відчувався підкреслений аристократизм. А євреїв, з їхньою біблійною зовнішністю, запросив з єврейських театрів, яких в Україні тоді було досить багато.
Образ степу в українському театрі
Якщо говорити про театр, то в «Березолі» була поставлена п’єса «Містечко Ладеню» Леоніда Первомайського. Це історія про євреїв, які переселилися до колгоспу на Херсонщині з маленького, тісного штетла. П'єса показувала вихід євреїв з рабства в широкий степ, де вони могли жити інакше. Над виставою працював молодий режисер Кузьма Діхтяренко, але йому ніяк не давалася остання сцена — злива в степу, тому її поставив сам Курбас.
Фото: openkurbas.org
Вистава «Містечко Ладеню»Також на Херсонщині працював великий єврейсько-український авангардист Марко Епштейн, який малював євреїв у степу. Причому він малював їх як щось прадавнє, первісне, архетипічне, позбавивши надмірного інтелектуалізму. Мій улюблений малюнок цього художника — «Пралі», виконаний в антично піднесеному стилі.
Фото: надано автором
Марко Епштейн, «Пралі»Також варто згадати про художників-мінімалістів Богомазова й Архипенка, які, може, і не малювали степ, але надихнулися ним, робили свої композиції на мінімалістичних засадах. У них зображення ґрунтуються не на позитивній формі, а на негативній, на інтервалі.
Олександр Богомазов
Геніальний художник і теоретик Богомазов свою теорію ритму супроводив поняттям «інтервал». Він провів шість років у херсонському степу, де на вимогу батька вчився в сільськогосподарському училищі.
Фото: надано автором
Олександр Богомазов, «Монтер»Цікавий факт: під час виставки художника у Франції відвідувачі зауважили, що він малює знизу догори. Це перший в живописі та взагалі в образотворчому мистецтві ракурс знизу.
Олександр Архипенко
Архипенко — київський приятель Богомазова, у дитинстві надихався половецькими бабами, які дуже сильно на нього вплинули. Він також зробив новацію — прорізи в картинах і скульптурах, чим створив абсолютно нову стилістику. У його скульптури «Жінка розчісує волосся» формально немає обличчя, а фактично воно є у вигляді прорізу.
Фото: надано автором
Олександр Архипенко, «Жінка розчісує волосся»Архипенко — світовий геній, реформатор світової скульптури, якого називають Пікассо від скульптури. Він вплинув на Генрі Мура, на Джакометті, їх вражав його конкретний мінімалізм.
Давид Бурлюк
Давид Бурлюк був фанатичним українцем, хоч і писав російською. Його мова була перенасичена українізмами. У 1960-ті роки я листувався з Бурлюком. Він писав, що хоче зробити виставку в Україні до свого 80-річчя «в пику москалям», тому що москалі йому не відповіли. Міністерство культури УРСР відповіло, хоч і негативно, а росіяни, Третьяковська галерея — ні.
У нього є картина «Прихід весни і літа», де літо — це помаранчевий трикутник, а весна — зелений, і вони мають ніжки. Це дуже весела, яскрава картина.
Фото: надано автором
Давид Бурлюк, «Прихід весни і літа»Бурлюк був експресіоністом і примітивістом. Навіть коли жив в Америці, то постійно малював степ рідної Слобожанщини, у нього надзвичайно помітний степовий вимір.
Степ у творчості сучасних художників
В українцях сидить степова ментальність, від неї нікуди не дінешся. Я знаю миколаївського художника, а також херсонців, які постійно малювали степ. Це вибір окремого митця. Одеський художник Костанді ніколи не малював моря, але зображував степ і селянок.
Знаю багатьох дослідників мистецтва, які займаються степом. У Херсоні живе мій друг Володимир Ідаятов. Він досліджує херсонську ситуацію. Виявляється, що там було багато знаменитих митців: і Меєргольд, і перший абсурдист у світі — режисер Терентьєв, і Олексій Кручоних. Я вже не кажу про літературу, у ній дуже багато степового.
Ройтбурд дуже любив Одещину, малював її степ. Також Одесу страшенно любив Бунін, якому подобався український гумор.
Завершу рядками з твору мого колишнього приятеля, якого вже немає з нами, поета Миколи Мірошниченка:
«Без жодного слова, без жодного знаку».
Дмитро Горбачов,
мистецтвознавець
| 
