Протягом століть загадкове продовження історії про чарівника Мерліна було сховане у палітурці іншої книги. Дослідники нарешті змогли його знайти за допомогою передової технології.
Це єдиний збережений фрагмент втраченого середньовічного рукопису, що розповідає про Мерліна та ранні героїчні роки при дворі короля Артура.
У ньому чарівник стає сліпим арфістом, який згодом зникає. Потім він знову з'явиться як лисіюча дитина, яка видає укази королю Артуру без спідньої білизни.
Мерлін - чарівник, який може змінювати свій зовнішній вигляд. Свої магічні сили він має завдяки тому, що є сином смертної жінки, яку запліднив диявол. Він просить нести прапор Артура на полі бою. Король погоджується – і це виявляється гарним рішенням, оскільки Мерліну судилося з'явитися з таємною зброєю: чарівним вогнедихаючим драконом.
Понад 400 років цей фрагмент знаменитої середньовічної історії лежав схованим і непоміченим у палітурці книги, що містила архівний реєстр актів власності єлизаветинської епохи.
Тепер 700-річний фрагмент Suite Vulgate du Merlin – давньофранцузького рукопису, настільки рідкісного, що у світі збереглося менше 40 його примірників – виявив архіваріус у бібліотеці Кембриджського університету, складеним і вшитим у палітурку реєстру 16-го століття.
Використовуючи революційну нову технологію, дослідники бібліотеки змогли оцифровано зафіксувати найбільш важкодоступні частини крихкого пергаменту, не розгортаючи та не розшиваючи його. Це зберегло рукопис in situ та дозволило уникнути непоправної шкоди – і водночас дозволило розгорнути сильно вицвілий фрагмент віртуально, покращити його якість цифровим способом та прочитати вперше за багато століть.
Раніше його каталогізували історію Гавейна, одного з лицарів Круглого столу.
"Він не був належним чином інвентаризований, - каже Ірен Фабрі-Тегранчі, спеціалістка з французької у бібліотеці. - Ніхто навіть не занотував, що він був французькою мовою".
Коли вони з колегами зрозуміли, що знайдений фрагмент розповідає історію про Мерліна та його здатність змінювати вигляд, то дуже зраділи, каже вона.
Suite Vulgate du Merlin була написана приблизно в 1230 році, у той час, коли романи про Артура були особливо популярні серед знатних жінок. Знайдений фрагмент походить із втраченої копії, датованої приблизно 1300 роком.
"Ми не знаємо, хто написав текст, - каже Фабрі-Тегранчі. - Ми думаємо, що це, ймовірно, була спільна творчість".
Він позиціонується як продовження більш раннього тексту, написаного близько 1200 року, в якому Мерлін народжується вундеркіндом, що має здатність до передбачення. Він робить заклинання, щоб полегшити народження короля Артура, який згодом доводить своє божественне право на правління, витягаючи меч із каменя.
"Suite Vulgate du Merlin розповідає нам про раннє правління Артура, його стосунки з лицарями Круглого столу та його героїчну боротьбу з саксами. Вона дійсно показує Артура в позитивному світлі – він молодий герой, який одружується з Гвіневрою, винаходить Круглий стіл і має добрі стосунки з Мерліном, його радником", – каже Фабрі-Тегранчі.
Саме завдяки продовженню, за її словами, історію Святого Грааля – і місце Мерліна в цій історії – можна переказати зв'язно від початку до кінця.
"Якщо продовження написали, щоб сприяти цьому, воно було успішним. Це стало основним способом передачі історії", - пояснює вона.
Стилістичні свідчення у тексті вказують на те, що фрагмент написав невідомий писар північнофранцузьким діалектом, який розуміли англійські аристократи.
"Це кельтські та англійські легенди, які в усній формі поширювалися Британськими островами. Але через норманське завоювання їх записали старофранцузькою мовою", - каже Фабрі-Тегранчі.
Однак до 16 століття старофранцузька мова впала в Англії в немилість.
"Серед читачів літератури Артура відбувся мовний зсув на англійську", - каже Фабрі-Тегранчі.
Можливо, саме тому фрагмент став палітуркою для архівного реєстру: "Текст втратив свою привабливість, тому його хотіли використати якось інакше".
Бібліотека хотіла зберегти реєстр, який був створений у 1580 році для реєстрації власності маєтку Гантінгфілд у Саффолку, як доказ практики палітурування архівів 16-го століття в Англії.
Раніше для доступу до частин складеного фрагмента довелося б розрізати цю палітурку, і сильно вицвілі ділянки текстів залишалися б нерозбірливими для читання.
Сьогодні багатоспектральне зображення (MSI), КТ і 3D-моделювання дозволили вченим не тільки прочитати вицвілий та прихований текст фрагмента, але й зрозуміти, як саме він був складений і зашитий у реєстр.
Команда Cultural Heritage Imaging Laboratory у бібліотеці Кембриджського університету навіть змогла проаналізувати різні нитки, які використовували палітурники єлизаветинської епохи, і різні декоративні пігменти, які використовував середньовічний ілюмінатор, чиїм завданням було оздоблювати рукописи декоративними ілюстраціями та насиченими кольорами.
Внизу, у підвалі бібліотеки, у невеликій фотостудії, де працює мультиспектральна камера, яка коштує понад 125 000 доларів США, головна фототехнікиня лабораторії Амелі Деблауве каже: "Спеціальні методи отримання зображень, які використовували на фрагменті про Мерліна, виявили деталі, які не було б видно неозброєним оком".
Камера робить 49 зображень кожної сторінки, використовуючи різні комбінації світлових панелей, що випромінюють світло різної довжини хвилі на обидва боки паперу. Починаючи з невидимого ультрафіолетового світла, воно проходить через видимий спектр – "усі кольори веселки" – до невидимого інфрачервоного світла, пояснює спеціалістка.
"Усе це вимірюється в нанометрах. Тож ми дуже точно знаємо, що ми робимо зі сторінкою з цим світлом, ми справді контролюємо те, чим ми її обробляємо", - додає Деблауве.
Завдяки цій технології на зображеннях можна було чітко виділити навіть найменші залишки чорнила, які з часом хімічно розклалися. Техніки зробили текст більш розбірливим, обробивши дані зображення за допомогою спеціального програмного забезпечення.
"Різні чорнила та різні папери по-різному реагують на різне світло, - пояснює Деблауве. - У той час, як пергамент і чорнило поглинають деякі види світла, вони відбивають інші, висвітлюючи різні деталі".
Камера може навіть виявити крихітні подряпини на пергаменті, направляючи світло на папір під різними кутами, щоб створити "поверхневі тіні".
Вчені зробили своє несподіване відкриття, коли зображення показали, що пергамент був значно світлішим у середині.
"Для мене це був дивовижний момент, - каже Деблауве. - Це було ледь помітно на кольоровому зображенні, але це стало дуже помітним на MSI".
Після того, як вона побачила ці зображення, вона зрозуміла, що пергамент також був більш блискучим у середині та більш восковим на дотик. Це вказує на те, що ймовірно, колись навколо середини книгу обгортали шкіряним ременем, щоб палітурка краще трималася, і з часом він потер деякі волокна пергаменту.
"Іноді буває момент осяяння, який дає вам краще розуміння історії предмета, - каже Деблауве. - Це наступний рівень вивчення рукописного матеріалу".
Однією з найскладніших проблем, з якими зіткнулася команда, було те, як отримати доступ до прихованого тексту, каже Фабрі-Тегранчі. Для цього вчені обережно тримали пергамент, поки техніки вставляли дуже вузький обʼєктив макрозонда в найтемніші щілини прихованих ділянок через ті частини пергаменту, до яких був доступ.
"Обʼєктив може наблизитися до об'єкта дуже близько, - каже головний фототехнік Блажей Владислав Мікула. - Ми робимо кілька знімків і з'єднуємо зображення".
В результаті науковці отримали сотні зображень давньофранцузьких слів і літер, написаних від руки середньовічним писарем, які потрібно було зібрати разом, як головоломку. Ускладнювало завдання те, що деякі зображення були зроблені за допомогою дзеркал, щоб відобразити недоступні в іншому випадку ділянки тексту, тому зображення були вигнуті або їх потрібно було перевертати.
З'ясувати, де має розміщуватися конкретне зображення, було кропіткою справою, але вони робили це з великим задоволенням, каже Фабрі-Тегранчі.
Вчені не змогли прочитати лише кілька квадратних сантиметрів тексту через розміщення нитки, якою він був зшитий, але окрім них рукопис був змушений розкрити всі свої таємниці.
Використовуючи комп'ютерний томограф, який може розрізняти різні матеріали, науковці навіть змогли цифровим способом видалити нитку з корінця книги та проаналізувати шви та матеріали, які використовували палітурники Єлизаветинського періоду.
"Ми ніколи не підозрювали, що зможемо отримати таке якісне зображення структури палітурки, - каже Фабрі-Тегранчі. - Це дивовижно".
Мікула часом задумується про те, як би стародавні палітурники поставилися до усіх тих зусиль, яких вони доклали, щоб проаналізувати знайдений фрагмент.
"Вони вважали його сміттям. Їм навіть у голову не могло прийти, що ми з ним робитимемо", - каже він.
Дослідник підозрює, що можуть бути й інші подібні рукописи.
"Ця бібліотека повна скарбів, які ще належить відкрити".
| 
