Сучасна українська література — це динамічний простір, де співіснують різноманітні голоси, стилі та тематичні напрями. За понад тридцять років незалежності з'явилося багато авторів, чиї імена стали візитівками епохи, а твори — ключовими для розуміння сучасної української культури. Українська проза дедалі впевненіше виходить на міжнародну арену, здобуваючи престижні літературні нагороди та визнання.
У цій добірці – 10 знакових романів сучасної української літератури, різних за стилістикою та проблематикою, але однаково важливих для розуміння того, як звучить український літературний голос сьогодні.
«Рекреації». Юрій Андрухович
Фото: fabulabook.comДебютний роман Юрія Андруховича вийшов друком у 1992 році й спричинив справжній скандал. Читачі писали гнівні листи до редакції часопису «Сучасність», обурювалися «аморальністю» й навіть погрожували судами. Причиною стало те, що Андрухович вперше відкрито заговорив про заборонене: секс, алкоголь, сумніви в ідеалах, внутрішніх демонів.
Сюжет, на перший погляд, простий: четверо українських поетів приїжджають у вигадане карпатське містечко Чортопіль на Свято Воскресаючого Духа — химерний карнавал, де ярмаркова стихія переплітається з міфом. За одну ніч кожен переживає власну «одіссею», сповнену містики, еротики й філософських прозрінь, які змінюють їх назавжди.
«Рекреації» стали моментом народження того Андруховича, якого ми знаємо сьогодні: майстра гротеску й фантасмагорії. Письменник змішує містичне й тілесне, високі дискусії про мистецтво й буденні розмови про горілку. Його текст вибудуваний із цитат, алюзій і пародій так щільно, що кількість можливих коментарів могла б зрівнятися з примітками до «Улісса» Джойса. Саме «Рекреації» заклали підвалини для цілого покоління письменників, які не бояться експериментувати та руйнувати табу.
«Польові дослідження з українського сексу». Оксана Забужко
Фото: yakaboo.uaРоман вийшов 1996 року й одразу сколихнув український літературний простір. Одні називали його геніальним, інші — скандальним, але байдужим він не залишив нікого. Шок, який спричинила книга, був пов’язаний не стільки з еротичними сценами, скільки з безжальним аналізом національних комплексів.
Головна героїня, українська поетеса Оксана, що викладає в американському університеті, намагається розібратися у своїх аб’юзивних стосунках зі скульптором Миколою К. Авторка демонструє, як особисті травми виростають із національних: століття принижень і поневолення трансформуються у домашнє насильство, а суспільні комплекси відбиваються у жіночих стражданнях.
Роман написаний у формі потоку свідомості, довгими сповідальними реченнями, які вражають відвертістю і зачаровують поетичною силою. «Важким» цей роман роблять не розлогі речення на пів сторінки, а гострі й болючі теми, яких торкається письменниця.
«НепрОсті». Тарас Прохасько
Фото: bookchef.ua
Від моменту першої публікації у 2002 році роман «НепрОсті» утвердився як один із найпомітніших зразків сучасної української літератури. Це філософський роман — подекуди загадковий, подекуди химерний, але водночас неймовірно прекрасний.
Події роману охоплюють період від 1913 до 1951 року й розгортаються у Карпатській Україні. У центрі сюжету — життя Франца, Себастяна та Анни, їхні почуття, ревнощі й щоденні переживання. Самі НепрОсті — невловимі гуцульські мольфари, що живуть своїм життям і нерідко втручаються в людські долі. Основний мотив твору — ностальгія за епохою, коли творчий дух не визнавав жодних меж, а світ ще мав «білі плями», що кликали до відкриттів і здивувань. Прохасько віртуозно зміщує часові пласти, психологічні стани й логічні орієнтири. Опис подій тут часто перемежований з окремими сентенціями афористичного характеру.
«НепрОсті» варто читати як мантру, як замовляння: це водночас проникнення у космічну свідомість Карпат і зворушлива історія життя та кохання на тлі воєн і катастроф. А ще — оповідь про уявне місце сили, місто Ялівець із джином, курортами та світським життям, в оточенні суворих гірських вершин.
«Солодка Даруся». Марія Матіос
Фото: yakaboo.uaНайвідоміший роман письменниці, відзначений численними нагородами, серед яких Шевченківська премія 2005 року. Цей твір поєднує інтимну сімейну драму з трагічною історією цілого народу.
У буковинському селі Черемошне живе жінка, яку всі кличуть Солодкою Дарусею. Вона майже не говорить, часто потерпає від сильних головних болів, і багато хто вважає її «не зовсім нормальною». Яке минуле приховує ця мовчазна жінка? Матіос розгортає історію трьох поколінь однієї родини, що намагається вижити серед колективізації, війни й боротьби УПА з радянською владою. Кожне покоління платить свою ціну за виживання у вирі історичних катаклізмів. Герої прози письменниці — не ідеалізовані постаті, а живі люди зі своїми страхами, слабкостями й надіями.
Роман написаний багатою мовою, сповненою буковинського колориту й народної мудрості. Матіос майстерно поєднує мальовничі описи гуцульського побуту з безжальною правдою про зламані людські долі, створюючи потужний художній документ епохи.
«Чорний ворон. Залишенець». Василь Шкляр
Фото: «Чорний ворон. Залишенець». Василь Шкляр
Поява у 2009 році роману Василя Шкляра «Чорний ворон. Залишенець» сколихнула українське суспільство. Письменник звернувся до маловідомої сторінки національної історії, відкривши широкому загалу трагічні події 1920-х років.
У Черкаській області є місцевість під назвою Холодний Яр, де навіть у спекотне літо в глибоких балках і ярах зберігається прохолода завдяки густим лісам. Саме тут у 1920-х роках існувало українське державне утворення — Холодноярська республіка, яка стала осередком спротиву радянській владі. На чорному прапорі повстанців було написано: «Воля України або смерть». Повстанці не залишали ліс навіть тоді, коли довкола остаточно запанувала чужа влада й, здавалося, не лишалося жодної надії на визволення. Головний герой роману — один з останніх отаманів Холодного Яру, «залишенець» Чорний Ворон, обдарований військовий керівник, боєць і месник. Навколо нього Шкляр створює галерею характерів, показуючи історичну ситуацію з різних точок зору: прості селяни, зневірені козаки, червоноармійці, найманці, священники, «лісовики».
За романом стоїть кропітка дослідницька робота: письменник вивчав історичні документи епохи, наукові видання про повстанський період, спілкувався з нащадками учасників подій. Робота над твором тривала тринадцять років — автор неодноразово переробляв текст, збагачуючи його новими матеріалами та відкриттями. У 2011 році Шкляр відмовився прийняти Національну премію імені Тараса Шевченка за роман на знак протесту проти перебування на посаді тодішнього міністра освіти Дмитра Табачника. У 2019 році на основі роману зняли однойменний повнометражний фільм (режисер — Тарас Ткаченко).
«Ворошиловград». Сергій Жадан
Фото: Радіо Свобода
Сергій Жадан. «Ворошиловград», 2010Роман Сергія Жадана «Ворошиловград» вийшов друком 2010 року і відтоді залишається одним із найпопулярніших творів письменника. Роман став Книгою року ВВС-2010, а згодом — Книгою десятиліття ВВС-2014.
Події розгортаються на початку двохтисячних. Один телефонний дзвінок змінює життя успішного харківського бізнесмена Германа: він змушений повернутися туди, звідки втік багато років тому. Брат зник, залишивши йому автозаправку на Луганщині та цілу низку проблем. Повернення на малу батьківщину перетворюється на подорож у часі. Тут усе ще відчувається дух «совка», але місцеві «бізнесмени» хочуть відібрати заправку, старі друзі п'ють і згадують молодість, а сам Герман починає бачити речі, які не вкладаються в логіку реальності.
Жадан майстерно створює атмосферу, що зачаровує й тривожить. Його Ворошиловград (колишня назва Луганська) — це місто, у якому радянське минуле переплітається з українським майбутнім, а буденність межує з містикою. Жадан показує Схід як невід'ємну частину України, що шукає власний голос. «Ворошиловград» — дорожній роман у найкращих традиціях жанру. Подорожуючи дорогами Сходу, Герман щоразу робить новий крок до розуміння самого себе.
У 2018 році за мотивами твору вийшов українсько-нідерландсько-швейцарський фільм «Дике поле» (реж. Ярослав Лодигін).
«Забуття». Таня Малярчук
Фото: nashformat.uaРоман Тані Малярчук «Забуття», що побачив світ у 2016 році та відразу здобув відзнаку «Книга року BBC», поєднує історичне дослідження й особисту сповідь. Це текст про втрату й повернення, про тінь забуття, яке накриває навіть найяскравіші імена.
Переїхавши з України до Австрії, письменниця відчула гострий розрив із власним корінням. Саме у Відні, колись важливому осередку української інтелігенції, вона натрапила на забуту постать В'ячеслава Липинського – історика, політика, ідеолога монархізму, який у 1903 році свідомо обрав українську ідентичність і присвятив життя служінню нації, але завершив його у самотності й майже повному забутті.
Чотири роки архівних пошуків перетворилися на художній роман, вибудуваний як подвійна оповідь. Одна лінія простежує шлях Липинського, інша розповідає про сучасну жінку в еміграції, котра намагається зрозуміти, чому саме ця постать стала для неї духовним орієнтиром. У романі час постає як безжальний синій кит, що ковтає геніїв і пересічних, доброчинців і злочинців. Проте Малярчук намагається вирвати з його черева бодай одну історію, доводячи: за кожним загубленим іменем приховане життя, неповторна доля, яка заслуговує на пам'ять.
«Доця». Тамара Горіха Зерня
Фото: yakaboo.ua«Доця» — дебютний роман Тамари Дуди, який одразу став бестселером і наприкінці 2019 року здобув відзнаку «Книга року BBC».
Головна героїня — звичайна дівчина, яка змушена переїхати з Волині до Донецька. Вона проходить непростий період «притирання» до чужого міста, але поступово знаходить із ним гармонію. Героїня створює вітражі дивовижної краси, об'єднується з однодумцями, і згодом її захоплення переростає в успішний бізнес. Та навесні 2014 року всі плани розсипаються — приходить жорстока й безжальна війна.
Це історія про мужність, жертовність і відданість. Кожен розділ відкриває в героїні нові сили: втративши родину, дім, роботу й ілюзії, вона збирає життя наново, знаходить інший смисл і нову опору. Роман виріс із реальних людських історій, багато персонажів мають реальних прототипів. Авторка зафіксувала початковий етап війни — час, коли українська армія фактично ще не існувала, коли оборона трималася на ентузіазмі добровольців і волонтерів, коли суспільство ще не усвідомлювало масштабів трагедії.
Письменниця зосереджується не стільки на розвитку окремих характерів, скільки на психології людини у вирі війни, створюючи важливий документ епохи.
«Амадока». Софія Андрухович
Фото: laboratory.ua«Амадока» — третій і поки наймасштабніший роман Софії Андрухович, виданий у 2020 році. Авторка працювала над ним протягом трьох років, а від моменту задуму до реалізації ідеї минуло шість.
Головний герой дивом виживає після перебування в одній із гарячих точок на сході України. Понівечений до невпізнанності, він повністю втрачає пам'ять: не знає ні свого імені, ні походження, не пригадує близьких людей чи минулого. Поруч з ним опиняється Романа — жінка, яка стає його пам'яттю та терпляче допомагає складати пазли минулого життя.
Центральна метафора роману — напівміфічне озеро Амадока, найбільше в Європі, розташоване на території сучасної України. Вперше згадане Геродотом і впродовж кількох століть відтворюване на мапах середньовічними картографами, воно раптово і цілковито зникло. Зникло безвісти, як і мільйони людей — під час воєн, сталінських репресій, Голокосту. Софія Андрухович у своєму романі намагається стати їхнім голосом. Через історію втраченої пам'яті окремої людини авторка розкриває травми колективної пам'яті: тут є і Голокост, і Розстріляне Відродження, і повстанці УПА, і війна на Донбасі 2014 року. Роман сповнений метафор, алюзій та доль, які сплетені у складний клубок, хоча існують у різному часі й просторі.
Це роман-квест, де відповіді й підказки до численних загадок щедро розкидані по всьому тексту. Андрухович створила густу, багатошарову прозу, сповнену епітетів, синонімів і повторень. Від читача потрібна особлива уважність, щоб розгадати всі закодовані в тексті смисли.
«Хто ти такий?». Артем Чех
Фото: laboratory.uaРоман Артема Чеха «Хто ти такий?», що вийшов 2021 року, тоді ж був відзначений премією «Книга року BBC».
У центрі оповіді — хлопець Тимофій, який живе з мамою та бабусею в Черкасах 1990-х. Це простір бідності, розгубленості, руйнування старих ілюзій. І раптом у його житті з’являється Фелікс — колишній «афганець», контужений, залежний від алкоголю, але водночас наділений дивним внутрішнім магнетизмом. Для малого Тимофія він стає єдиним чоловічим орієнтиром, адже його батько працює за кордоном. Та цей приклад виявляється суперечливим і небезпечним: запої та спалахи агресії поєднуються з несподіваними проявами інтелігентності, ніжності й людяності.
Питання «Хто ти такий?», яке не раз повторює Фелікс, поступово перетворюється на лейтмотив роману. Саме відповідь на нього шукає дорослий автор, озираючись на власне дитинство. Чех створює майже автобіографічну історію про дорослішання поруч із травмованою людиною.
Книжка лягла в основу фільму Ірини Цілик «Я і Фелікс», у якому знялися письменник Юрій Іздрик та восьмирічний Андрій — син режисерки й автора книги.
| 
