Весна переходить у розпал, тож збільшується кількість місць, де комфортно читати книжки. Що може бути краще за те, щоб узяти книжку, яка довгий час була у вішлісті, та читати її в парку, на балконі чи на літній терасі улюбленої кав'ярні.

Редакція Суспільне Культура зібрала книжки, які рекомендує прочитати у квітні. Це ті книжки, які ми або прочитали, або запланували прочитати найближчим часом.

Назва книжки: "Щоденники воєнного часу", Астрід Ліндґрен 

(видавництво "РМ", у перекладі Дениса Суворова)

Хто радить: Євгенія Луценко, редакторка, заступниця шеф-редакторки сайту Суспільне Культура

У щоденниках Астрід Ліндґрен описувала спілкування з близькими, побут і те, як він змінювався (наприклад, згадувала про вимкнення електроенергії), ставлення до тоталітарних вождів Гітлера та Сталіна. Коли читаю такі спогади, то наче немає різниці у часі між мною та письменником чи письменницею, водночас відчувається опора.

Назва книжки: "Чобіток Зельмана", Олена Стяжкіна

видавництво The Ukrainians Publishing)

Хто радить: Катерина Яковленко, шеф-редакторка сайту Суспільне Культура

Ця книжка для тих, хто шукає складних історій і водночас хоче добряче посміятися від тексту. Вона також для тих, любить родинні драми, особливо такі, що відкривають пласти минулого — тут це відбувається через дрібні й не дуже родинні та побутові сюжети, через вразливість героїв у компанії родичів.

Цей роман подібний до того, коли ти дуже довго не бачив своїх родичів, і ось після кількох років (десятиліть) приїжджаєш навідати на кілька днів: хтось метушиться і готує вечерю, хтось одночасно розповідає плітки про близьких та дальніх родичів, а ти часом не можеш згадати, як звати двоюрідну тітку, що прийшла тебе побачити. Для привернення вашої уваги скажу лиш те, що щоб не заплутатися самій в цих родичах, авторка роману Олена Стяжкіна малювала родинне дерево і розписувала характери персонажів — це дерево також можна побачити в дизайні книги. Хто знає, можливо, цей роман спонукає і вас укласти свою родинну біографію в такий спосіб.

Я рекомендую почитати цей текст не лише через його сюжет та тему — передусім і через його стиль і саме письмо, які в цій книзі надзвичайно приємні та турботливі.

Назва книжки: "Гессі", Наталія Матолінець

(видавництво Vivat)

Хто радить: Поліна Горлач, редакторка стрічки новин, оглядачка культури країн Азії

Це історія, яка не схожа на типові підліткові романи, адже це затишне фентезі з ніжною, мрійливою головною героїнею, яка вчиться приймати складні речі й розуміти себе.

Ця головна героїня, п'ятнадцятирічна Гестія Амалія, почувається трохи "не такою", як усі: замість мрій про вдале заміжжя вона танцює під дощем і скрізь носить із собою чарівну камеру, подаровану таємничим незнайомцем. Ця камера магічна, оскільки здатна робити людей щасливими.

Життя Гессі наповнене звичайними підлітковими переживаннями. Водночас її родина переживає болісну втрату старшого брата Аїдена. І виявляється, що поруч зі звичним світом, наповненим затишними кав'ярнями, цукернями та вишуканими сукнями, існує інший — магічний світ: зі школою для молодих богів, де сама Гессі — не просто дівчинка, а богиня домашнього вогнища, яка ще не знає про свою силу.

Чому цю книжку варто прочитати? Бо "Гессі" — це тепла, світла і трохи сумна історія, яка добре підійде як підліткам, так і дорослим. Це книжка про пам'ять, любов, втрату і дорослішання — і про те, як непросто, але важливо рухатися далі.

Назва книжки: "Як виграти інформаційну війну. Пропагандист, який перехитрив Гітлера", Пітер Померанцев

(видавництво Meridian Chernovitz)

Хто радить: Марія Кабацій, журналістка Суспільне Культура

Про цю книгу, підписану мені автором, народженим у Києві британським журналістом Пітером Померанцевим, я згадала цього місяця, коли стало відомо, що вона потрапила в шортліст польської премії імені Ришарда Капусцінського. Померанцев — один із найвідоміших фахівців із російської пропаганди. Він сам пропрацював у Москві близько десяти років, тож бачив цю систему зсередини.

У своїй останній книзі Померанцев розповідає про британського журналіста Сефтона Делмера, який організовував інформаційно-психологічні спецоперації проти нацистської Німеччини. Його боротьба з пропагандою Рейху була яскрава й винахідлива: фейкові радіостанції, листівки зі спонуканням німців до ухилянтства, залучення театральних акторів.

Звучить наче шпигунський роман, але це реальна історія часів Другої світової.

Назва книжки: "За ситуаціями", Ольга Кобилянська

видавництво Vivat)

Хто радить: Софія Віннік-Галузинська, дизайнерка Суспільне Культура

Як на мене, це класна книга для весни. У ній багато музики, потенціалу, та водночас — трагічності, пошуків і роздумів. Зібралися дуже різні персонажі, щоб створити нетипову і захопливу історію, у центрі якої жінка з великим талантом. До речі, мова Ольги Юліанівни така цікава... Шкода, що у свій час, редактори намагалися її виправляти.

Назва книжки: "Чоловік на ім'я Уве", Фредрік Бакман

(видавництво "#Книголав")

Хто радить: Оксана Заблоцька, новинарка, оглядачка літератури та книговидавництва

Нещодавно я передивилася діснеївський мультфільм "Вперед і вгору" — той, де дідусь-буркотун після смерті дружини втрачає жагу до всього, окрім їхньої давньої мрії, і вирушає в захопливу подорож у своєму будиночку на тисячах повітряних кульок.

Сюжет мультфільму нагадав книжку "Чоловік на ім'я Уве" шведського письменника Фредріка Бакмана. Там також у центрі сюжету — літній пан, який заново шукає сенс життя після втрати коханої. Я читала її давно (і пам'ятаю, що плакала й сміялася водночас цілих 150 останніх сторінок!), а зараз вирішила освіжити спогади. І, гадаю, що вам вона теж сподобається.

Це гарна книжка для весни: дуже добра, щемка, іронічна і життєствердна (попри те, що половину книжки головний герой намагається вчинити самогубство). А ще сповнена скандинавського колориту. Останнім часом мене цікавить ця тематика, тому, якщо раптом і вам захочеться заглибитися в неї, можу ще порекомендувати книжку "Швеція. Модель для збірки: вілла, «Вольво», песик" Юлії Юрчук — дуже цікаво.

Назва книжки: "Нічні купання в серпні", Сергій Осока

("Видавництво Старого Лева")

Хто радить: Дарина Жданович, головна редакторка соцмереж Суспільне Культура

Це збірка сентиментальних оповідань про дитинство головного героя в українському селі. У цих поетичних і щирих історіях часто можна впізнати себе — своє власне дитинство, а разом із ним і дорослішання, і усвідомлення, що так, як було, вже не буде.

В оповіданнях відчутно внутрішній світ героя: його перші відкриття, радість від дрібних моментів і тихий сум, що супроводжує дорослішання. Вони пронизані запахами, смаками, звуками та меланхолією, яку відчуваєш наприкінці літа.

Назва книжки: "Все трапляється щонайменше двічі", Марек Торчик

(видавництво "Хто це?")

Хто радить: Ана Вітязь, редакторка соцмереж Суспільне Культура

Це книга-деконструкція спогадів — не лише головного героя, а і його родини. Вона побудована нелінійно й нехронологічно: один спогад накладається на інший, і герой поступово усвідомлює, що все справді трапляється щонайменше двічі.

Це дуже сумна, але щемко написана історія про дорослішання квір-хлопця в маленькому консервативному чеському містечку, де кожен куточок і кожна вулиця просякнуті нерозумінням та агресією. Водночас це розповідь про його шлях — від темряви до світла, до життя, яке він хоче жити, не відхрещуючись від власного минулого.

Ніде нема інформації, що книга автобіографічна, проте, якщо провести паралель між біографією автора і головного героя книги, можна знайти багато спільного. І наприкінці книги він дякує своїй матері за те, що дозволила йому поділитися тим, що важко навіть розповідати. Тож припускаю, це поєднання власного досвіду з вигаданим.

Зараз ще в процесі читання Room to Dream — теж чудова книга, особливо тим, хто любить Девіда Лінча. Це дуже цікавий формат біографічної книги. Загалом вона про життя і творчість Лінча, але кожен розділ поділений на дві частини: у першій про певний період розповідають люди, які його знали, а в другій він сам коментує їхні слова й ділиться власним досвідом. Тож виходить цілісна картина його життя.

Назва книжки: Зібрання прозових творів Густава Майрінка

("Видавництво Жупанського")

Хто радить: Анна Мельниченко, операційна менеджерка диджиталу Суспільного

Густав Майрінк — австрійський письменник, життя якого було наповнене містичними збігами (та арештом за використання спіритизму й чародійства). Біографія вплинула і на настрій творів.

Читаючи Майрінка, не очікуйте на структурований сюжет — варто пережити цей містичний, місцями абсурдний та заплутаний момент.

Найулюбленішою історією є "Ґолем" — про створену за допомогою глини й кабалістичного закляття істоту, поселену в Празі XIX століття.

Назва книжки: "Вулиця причетних", Віра Курико

(видавництво The Ukrainians Publishing)

Хто радить: Марина Саражин, літературна редакторка Суспільне Культура

Будь-яку добірку вважаю неповною без літературного репортажу! А тут перевидання (чим не знак якості?) книги, яка вже стала бібліографічною рідкістю, — та ще й у приємнішому для ока оформленні.

"Вулиця причетних" розповідає історію засудження дисидента Левка Лук'яненка через пересічних радянських громадян, чиї свідчення доклалися до його звинувачення. Місце дії — рідний для авторки Чернігів, а ім'я Віри Курико ви могли чути останнім часом завдяки її дебюту в художній прозі — роману "Летиція Кур'ята і всі її вигадані коханці, яким вона збрехала про свого батька", який також зібрав добрі відгуки.

Назва книжки: "Катабазис", Ребекка Кван

(видавництво "Жорж")

Хто радить: Юля Ткачук, музична журналістка, авторка проєкту "Artилерія" на Суспільне Культура

Ребека Кван — одна з моїх улюблених авторок і я прочитала всі книги, які вона випустила (поки їх шість).

Я дуже сильно чекала перекладу "Катабазиса" (оформила передзамовлення у видавництва в перший же день). І зараз я на тому етапі прочитання книги, де історія настільки мені подобається, що я не хочу дочитувати останні сторінки, бо тоді її доведеться відпустити.

У "Катабазисі" Ребека Кван змальовує на диво світлу (для неї) лавсторі на фоні Пекла — як буквального, так і академічного (протягом книги ми зазираємо за лаштунки науки у Кембриджі). Аліса і Пітер — розумні, здібні маґи, кожен з яких (свідомо і не дуже) у свій спосіб вчиться виживати у світі, який тобі не радий.

Не бійтеся лякалок про академізм та "велику кількість розумних слів", про що гомонів американський букток. Сміливо читайте "Катабазис" — тим паче, якщо уподобали іншу книгу дарк-академії від Кван — "Вавилон".

Зараз для мене "Катабазис" — на другому місці в топі після трилогії про "Макову війну".