Немає смислу,ні покликання, ні вміння,
Що б мене із поміж інших вирізняло.
У муках корчуся від цього розуміння,
Наче в вени мені оцту піділляли.
Я виклик кидала навколишньому світу,
Жила, боролася під допінгом бажань.
А зараз вся переламалася від гніту
І вже не вірю в силу совісних старань.
В мені згоріли всі ідейні поривання,
Залиши́лися інстинкти та рефлекси,
Отаке молекулярне існування,
Де „я” інтимне записалося у екси.
Як кожен поступ твій під заздрісним прицілом,
То не надійся, що помилують, простять,
Чи просто – вигріють...задовільнишся тілом,
Коли з душі подерті мантії злетять.
Всі для кінця той самий залишають метод—
Сердечно-слізне, прагматичне каяття,
А доти, доки непотрібна saving support*,
Розтринькують недооцінене життя.
Я ж не хотіла так і каятись не стану!
Нехай погасну десь тихенько в самоті,
Не скористаєте з протекторського стану!
Хоча б таку приємність зробите мені.
*рятуюча допомога
| 
у Вас 
0
