Щоб не покидали мене радість і спокій після причастя - прийшов до мене образ саду, за яким треба доглядати, як протилежне монументу, який просто стоїть собі. Святість - це не стан, це процес. І потроху написався вірш, правда майже без рими, бо я більше думав про зміст, ніж про форму.
Світ любить без розсудливих, вбачаючи в них геніальність, талант, обдарованість і чим більше в людині цього абсурду, тим більше до нього уваги і поклоніння.
Коли люди збираються разом, то за не обережним словом, люди починають осуджувати, так як наші слова мають енергетичну силу то в цей момент йдуть стріли на цього чоловіка, і вданий момент від тих стріл його схопить серце, або голова заболить, а то може спотикнутись, або попасти під машину.
Всі ми народжуємось духовно сліпими, ми бачимо тільки фізичний світ, який нас приваблює, але духовні очі відкриваються лиш з часом, коли ми починаємо розуміти, що є зло, а що є добро.
