Спогад. Сніжинка(продовження)

Початок цієї частини тут


Початок твору вцілому тут


Людина – Суспільство – Природа – Планета – Всесвіт
У цьому світі, жодну річ не можна розглядати окремо, бо інакше не зрозумієш того світу. Не можна спиратись на хід логіки, як мозкову діяльність, бо тоді, свідомість потребує підтвердження. І якщо я зараз доведу, що Всесвіт – це я, кожен почне перевіряти мою теорію або зробить висновок – божевільна. З цього і почну.
Термін: хворіти, виник не через доведену хворобу, а через нерозу-міння здорового образу життя. Пропоную піднятися і вийти з класу де вивчають урок анатомії. Просто йди за мною думкою. Я спокійна, врівноважена… проникаю в усі усюди. Зараз мені хочеться розказати про Все в одному слові. І кажу:
Розум перебуваючи в Порожнечі перетворив порожнечу в задушливу Себе силу(самовідречення), і саме ця Сила задухи дозволила народити Сонце(Мудрість).
Їх взаємне самовідречення – Любов, народило Образ Любові. Вона стала Матір’ю та Батьком Току. Бо в стані Току є можливим вільне дихання. Так Сон став Смертю, а Смерть – Життям.
И посіялося Життя, як діти(частинки) у дворі(середовищі), бо спочатку Бог створив Небо(Середовище для Життя).
Насправді це хімічна реакція, фізична дія та наукове доведення створення та Життя Всесвіту, що міститься в одному Слові – АAAZОТH
Котрий божевільний називає себе хворим? Як можна назвати себе хворим, коли ти вільний, вільний у думках, у словах, у намірах…. 
Отже: переродження свідомості у вмінні бути вільним, при цьому не осуджуючи свободу інших. Просто кожної миті людство опиняється під «покривалом осуду», де доводиться дивитися один на одного і відчувати сором, до тих пір поки не навчиться віддаватись почуттю насолоди. Саме це стає для когось уроком ненависті, а для когось – Любові. 
Та по суті, ці два почуття не відрізняються один від одного соромом, хіба що сприйняттям. А висновок один – вроджена душа, та яка прагне любити й плекати. Розуміючи це не ховаєшся від темноти, а вчишся сяяти. Все починається з емоції, з думки. Варто навчитися щиро думати, як душа наповнюється щирістю, саме тоді кожне сказане слово, по-дитячому наївне та щире. Давай думати краще. Опановувати власні думки – вчитися бути щасливим. 
Думка, як бажання – приходить миттєво, але з певним наміром. Вті-лення наміру, як оргазм – очікуваний і спонтанний, але не тривалий. Тому давай думати краще: оргазм – це лише перепона насолоді. Якби не оргазм – певне закінчення процесу, то людина могла б продовжувати відчуття насолоди скільки забажає, як забажає, наповнюючи його завжди новими і завжди сильнішими, більш хвилюючими відчуттями. Оргазм – дія мозку на психічному рівні, яка спрацьовує, як автоматичний, застережний захід. Але від чого застерігається організм, коли свідомо йде до вказаної мети? Ні, це не організм застерігається, це свідомість накладає певну рамку, наказуючи організму спинитись, бо далі прірва. А далі справді прірва, прірва невимовної насолоди, яка пояснюється не просто виходом гормонів щастя, а є Щастям, перш за все духовним, бо психіку слід розглядати, як елемент душі. А Щастя подібне серцевому приступу – на стільки сильне, що треба не просто вит-римати, а жити ним і в ньому. 
Оргазм – тільки початок, мізерна частина більшого. Бо цілком мож-ливо, що людина свідомо зупиняє себе на досягнутому називаючи оргазм кінцем. Тобто, люди нещасні, бо бояться по-справжньому бути щасливими! 
Отже: втілення наміру залежить від думки, яка народжена емоцією. Але будь який намір не може стати кінцевим, бо має найвищу мету – плід. Плодом думки є саме намір та слово в поєднанні, що в свою чергу, веде до реалізації. Ось це і є тим більшим, яке дозволяє психіку розглядати, як Душу. А Душу відчувати, як поєднання Духа і тіла – тільки я, Він і Вона. Я – Душа. Він – Дух. Вона – Любов. Вони об’єднуються силою, як недивно моєю, таким чином даючи мені можливість створити для їх Союзу унікальну атмосферу. Так народилася перша часточка Всесвіту – Всесвіт. Свого часу, люди відкриють ядро, та його складові. Нададуть складовим ядра окремої абсолютності(і це правда), але інша правда в тому, що забудуть розгляд абсолюту саме у союзі складових. Свого часу, люди відкриють ядро, але не усвідомлять, що саме ті ниточки по яким проходить імпульс притягують, створюючи магнетизм. Бо ті невидимі ниточки і є тим розсіяним Світлом, яке може жити тільки в тісному зв’язку з Собою. От і не дивно, чому я дивлюся на себе, а люблю кожного тебе. От і не дивно, чому людина навчилася розщеплювати цілу частину, але забула створювати природним шляхом зв’язки вже розділеного. Відчуваю себе потоком крізь якого проходять безліч потоків, нових і оновлених. Це наповнює мене знову і знову, але вже по інакшому. Все що в мені рухається росте і розмножується новими відчуттями(новими частинками), поки не настає сьогоднішнє(видимий образ минулого). Але сьогодні не стає майбутнім, бо є теперішнім – завжди прагнучим йти тільки вперед – розмножуватися об’єднуючись. 
Тільки я, Він і Вона. Я – Душа. Він – Дух. Вона – Любов. Вони об’єднуються силою, як недивно моєю, таким чином даючи мені можливість створити для їх Союзу унікальну атмосферу. Що ж то за Сила, яка здатна поєднати дві протилежні частини? Це бажання Жити в Любові(Союзі). То виходить, що людина – велике ядро великого «генератору» яке приводить у рух цілий Організм, бо являє собою Союз – заряд. Природа в якій ми живемо, також Союз, інших форм, та таких самих властивостей – заряд. Ці обидва заряди позитивні, але змінні в протилежному напрямку саме тоді, коли усвідомлюють Життя в Любові. Життя в Любові і є Щастя саме те, яке людина неодноразово кінчає, замість того аби знову і знову починати….
Якось мене запитали – так ви теоретик по сексу?
Я усміхенулася ласкаво у відповідь монітору і відповіла, що сексом краще думати аніж займатись. Тими днями у мене «народилась» нова чатина Книги під назвою «Планета Любов».
І знаєш питання не в розпущеності людини, питання у нерозумінні такого терміну, вірніше поняття, як секс. Адже часто людина зауважує, що секс, то є продовження Любові. Ця велика помилка потрібна людству, бо спонукає до роздумів, отже, до розвитку власної свідомості. Бо тільки так доходиш до висновку, що секс – тимчасова потреба, а Любов – Вічність, але це дві складові однієї дороги... І аби зрозуміти, треба пізнати. Тож пізнаємо секс фізичний силою думки. :)
Ерос – сила початку(взаємозв’язку, зародження). Звідси виникає пи-тання – а чого саме? І одразу випливає відповідь – логічного мислення. Отже, мислення то є сила думки, а думка то є слово і розум. То ж якщо гарно подумати то можна принципово усвідомити – логіка то є послідовна дія думання, але без здатності думати(сили) нічого не вийде. Тож сила і розум – Єдиний Живий Організм – певна сутність, яка живе не в психіці людини, а поза нею. Але де саме? Там де народжується Любов(Взаємозв’язок) – у душі. При цьому душу не треба рівняти з психікою, адже Душа то і є та потрійна складова – певне середовище для зародження Сили Розуму. Душа – Свідомість. Підсвідомість – народження незалежної, безпринципної думки, слова і діла. 
У повсякденному житті людина придумала новий вислів – еротика. Так, чи інакше це також певна логіка і сила ланцюжкової реакції. Тільки результат інший. Бо духовна еротика приводить до Мудрості, а фізична – до оргазму. По суті ці два розуміння несуть одне й те ж саме значення, але різний зміст. Зміст духовного оргазму – підсвідомість – нова реальність Всесвіту. Зміст фізичного оргазму – хіть. От і не дивно чому людство заполонене хіттю. Чому? Бо вбачає у Силі секс, а в Розумі – еротику. Просто виявляється, що легше поєднати секс та еротику, ніж Силу та Розум. Різниці не існує, коли переважає Сила Розуму. Саме тоді цілковито Божеволію – стаю вільною в бажаннях і їх здійсненні. Адже Любов – завжди дійство, завжди бажане, завжди вільне, неупереджене і сильне…. Сильне пристрастю. 
Чи не задумовувався ти, що фізичний секс то лише блідий відбиток твоїх духовних пригод ?! Чи не задумовувався ти, що емоція вилита в слово то лише натяк на безмежне відчуття насолоди та щастя?! 
Так створений Всесвіт – взаємозв’язком Сили та Розуму – завжди в початку і завжди у Лоні Любові. А те що людина відчуває, чи людство вцілому мізерна часточка відчуття насолоди творення справжнього чистого почуття, яке втілилось(народилось, стало наслідком) нашим фізичним Всесвітом. 
З несамовитою Радістю та Задоволенням створений був Всесвіт. Створений з можливістю самодовершення завжди новими відчуттями. 
Так людина довершується знову і знову в еротиці. Настала пора довершитись в Любові.
Після цих слів мені зауважують: 
"Адже Любов це завжди дійство, завжди бажане, завжди вільне, неупереджене і сильне…. Сильне пристрастю." – згоден з Вами тільки тоді, коли Ви вкладаєте у слово Любов продовження роду людського. Та коли "Заповедь новую даю вам, да любите друг друга" – звичайно не згоден.
Я гарно дякую за відвертість і відповідаю: головне не просто вилити власну відвертість один на одного, а перш за все, спромогтись прийняти відвертість такою, як вона є – неупередженою, бажаною, вільною, силь-ною…. 
Продовження роду людського це завдання людини на Землі. Та будь яке завдання має свою мету(думку), дію та наслідок(втілення). І коли надаєш завданню таких от простих і водночас високих властивостей, тоді ти не керуєшся ними, а впевнено дієш. Ото воно і є дійство. Саме те Дійство, яке народило наш Фізичний Всесвіт. І я намагаюся пояснити, що Всесвіт створений був дуже просто, але з неймовірною насолодою. Сила – Він. Розум(логіка) – Вона. Середовище їх взаємодії – Душа. Або у фізиці – нейтрон, протон, електрон. Душа(електрон) – середовищ для зародку(«мат-ка»). Нейтрон і протон, як дві протилежності(+ та - ), стають одним цілим організмом. Відповідно цей організм, як зародок(Життя), живе у Лоні. А відомо, що Дитина та Мати то одне Єдине ціле в якому вмістились – Мама, Тато, Дитя. Тож Любов не є лише звичайним поняттям сексу, чи фізичної близькості, Любов це «Духовна сировина», яка з Себе і Собою створила Всесвіт(саме створила, а не робила) – важливий сам процес. 
Ось і духовний політ, який у фізичному світі втілюється звичайним сексом. Він залишений Творцем людині у спадок, аби вона змогла відчути мить насолоди, бо під час оргазму Душа людини відділяється від тіла. Ота солодка мить і символізує злиття з Богом. Все залежить від сприйняття людини. Просто людина назвала Любов сексом. А слова треба вживати правильно і правильні, бо кожне слово наче відлуння у Всесвіті – повертається до тебе з точністю, так само і думка. Адже це просто усвідомити – від сексу народжуються діти сексу, від Любові – діти Любові. Саме тому Любов слід розглядати, як спосіб Життя, що і наближає нас людей до Бога(тої ж Любові), от і виходить Жити в Любові Любов’ю. 
Любов жінки та чоловіка то є Любов подібна Любові Божественній. Адам виніс із Раю(Лона) Любов, Любов до Бога та до Жінки, але він не розрізняв ці дві Любові – сприймав, як Єдине. Вигнання з Раю – секс. 
Але коли ставиш перед собою вибір – Любов, або Любов. Тоді і маєш те що обрав. 
Питання – навіщо допускати у свідомості можливість сексу? Ця до-пустима спокуса, спокуса припущення, що може бути приємніший рай за Рай, або кращий бог за Бога, або секс замість Любові і виганяє з Едему(сама себе людина виганяє). 
Та слід розуміти, що Духовна Любов, про яку йде мова несамовито відчутна без дотику тіл у фізичному світі. Бо на рівні думки відчуваєш більше і чистіше…. 
Та коли "Заповедь новую даю вам, да любите друг друга" 
Єдина Любов вміщує в собі любов до батьків, любов до коханого(ної), любов сестринську і братську, дружбу, повагу… усе це одне єдине почуття. Любити друг друга означає шанувати один одного, підтримувати, розуміти, цінити… – жити в мирі. 
Бо зрештою, усі ми наче віддзеркалення одне одного(не дарма людина придумала дзеркало). Дуже часто ми сердимось на своє відображення замість того, аби змінити себе.
Отже: 
Потяг до сексу – це намагання людини віднайти Рай. Та у дороги два початки, тож варто починати з початку, а не з кінця.
Сексом краще думати аніж займатись :)
Митці пера думають сексом, але на рівні фізичних відчуттів – втілюють думку в слово про бажані події, чи пережиті сексуальні фантазії, приховані бажання... так, чи інакше це стриманість, яка рветься на волю. Власне, тому поняття оргазму несе в собі розуміння вивільнення, розпуск, але краще – піднесення, невагомість, політ. Тоді ти відчуваєш задоволення на рівні підсвідомості. Тож, аби писати Любов’ю, треба відчувати Любов. Тоді читач при перечитуванні отримує реальне задоволення, бо єдина ерогенна точка людини – її розум. Тож не обов’язково автору «займатися сексом на сторінках», а читачу – «читати з бананом». 
В свою чергу, суспільство – біосистема(розглядається як плід свідомос-ті людини). Вона народжується поступово, по мірі необхідності(подібно, як розвивається дитина в утробі). Після народження йде процес самореалізації, вірніше процес підготовки до життєдіяльності, включаючи можливість взаємодії з навколишнім середовищем. Це приводить до існування, в такому стані біосистема набуває стабільності. Стабільність це і є стан і вміння творити в згоді з особистим інтересом – Жити. 
Розпад теперішнього суспільства, на разі, нормальне явище. Воно тривале і болісне для окремих органів(маленьких біосистем), з-за того, що вони надто розвинули в собі такі почуття: біль, страх, нещастя…. Але Жива Суть закладена у Всесвіті по принципу матрьошки. Адже абревіатура – це Жива Сутність в процесі вічного розвитку по мірі необхідності, а не сліпому випадку.
Значить, на даниий момент людині необхідно народитися(духовно – думкою), аби підготувати себе до творчої життєдіяльності, за рахунок накопичення потенційних можливостей при взаємодії з навколишніми об’єктами та навколишнім середовищем, тобто один з одним та Природою. Паралельно цей процес проходять: Планета, Галактика, Всесвіт. Все проходить одночасно та поступово, по певному плану Творця. Але хто цей Творець і якою Силою Він керує? Цей творець – Емоція. Емоція – Сила пізнання Себе. Та хіба Любов це спонтанне Почуття? Любов – це тривале Почуття, яке народжується поступово, по мірі необхідності(вмінні відчувати завжди нові відчуття – насолоджуватися).
Я хочу сказати, що людство розуміє мову потреби(сексу), коли треба спілкуватися мовою насолоди(Любові). Така ось філософія – «не готуй мені каву зранку, а роби приємно(подаючи каву в ліжко»).
Ось, на даний момент, суспільство втратило здібність до успішної взаємодії, що і приводить до розпаду, продуктом якого є біомаса(нещастя, біль, війна, страждання…). Звісно, що вона не може існувати довго, по тій причині, що інтерес потреби протиставлений еволюційним інтересам Природи при створенні ідеалу. Саме тому – Народження. А суть в усвідом-ленні такого – сам по собі організм не може бути ідеалом, не можуть бути ідеалом організми в об’єднанні, бо ідеалом є їх Союз.
Свого часу, людина забажала мати свободу(в різних якостях…), а не вибрати. З того часу тільки і має «свободу». І хто б міг подумати, що гра слів має значення. Хто б міг подумати, що дитина кожен раз – нова спроба та представлення жити в іншій реальності. Адже дитина це і є Союз взаємодоповнюючих організмів, видимий образ нової реальності, саме тої котру люди «кінчають»…. Бо духовне народження відбувається миттєво і це завжди Чудо – Життя.

…На початку було Слово, а Слово в Бога було, і Бог було Слово.
Воно в Бога було споконвіку.
Усе через Нього повстало, і ніщо, що повстало, не повстало без Нього.
І життя було в Нім, а життя було Світлом людей.
А Світло у темряві світить, і темрява не обгорнула його….
(Євангеліє від Івана Богослова)

На початку було Життя. А Життя в Бога було, І Бог було Життя.
Воно в Бога було споконвіку.
Усе через Нього повстало, і ніщо, що повстало, не повстало без Нього. І єднання було в Нім, і єднання було Любов’ю людей. А Любов в ненависті Любить, і ненависть не обгорнула її…
В школі мене вчили різним наукам, вчили пояснювати ті, чи інші явища через фізичне сприйняття Світу. Та мені завжди хотілося не пояснювати, а розуміти, вірніше, знати. Розуміти не явища, а їх природу. Будучи підлітком, було цікаво не звідки і з чого з’явився Всесвіт. А якою Силою Він створений. І я подумала – батьки любили один одного – бажали створити сім’ю. Тому народили мене. Тож виходить, що я дитина їх любові. А значить і весь Всесвіт створений Силою Любові.
В здоровій сім’ї нема дискусій та суперечок, бо з самого початку в «фундаменті», не закладено такого поняття, як «політика». І взагалі нема понять про придумані поняття, але є розуміння Природи. Адже людині дано три Храми: перший – Душа; другий – Церква – фізичний макет духовного Храму(дім (Дім Отця) де збираються люди для молитви); третій – Природа – фізичний макет духовного храму – Церква – Дім Отця, де зібралися люди для молитви(Життя), а Життя – Любов.
От Всесвіт і є Єдина Організація Створена Собою та з Себе не по принципу, а по Моралі, аби ми – Діти, любили Її і розуміли. Берегли та леліяли… Цим самим наповнювали себе Істиною в духовному Храмі – Церкві – Природі.
Людина снідає, обідає, вечеряє, але завжди голодна. Люди помирають, але завжди народжуються нові та оновлені.
«Духовною Їжею» неможна насититися, та можна насолоджуватися. Насолоджуватися розумінням творення Всесвіту – Любов’ю. Бо Планетами і світилами Небесними рухає Любов – «Небесна Механіка».
В такому «Механізмі» Енергія породжує Енергію, по моралі тяжіння, адже «протон» + «нейтрон» = позитиву. Тобто, свідомість людини завжди несе заряджену позитивом частину, що і є «ядро мислення». І тільки так «електрон» створює сильну оболонку. Оболонка вкриває вакуумом. Але в моєму розумінні вакуум – це простір – Вічність. Людині важко увійти в цей простір, бо боїться перестати дихати. І виходить, що та заряджена позитивом частина зберігається під товстим шаром непізнаної вічності – тупістю. Скільки можна «викачувати кисень» із власної свідомості? Краще прислухатися до Мелодії і відчути Тепло. Бо всередині кожного з нас живе велична Енергія, яка сильною течією хвилює Океан. Вона йде по колу, та невже ти думаєш, що берег її зупинить? Вона лине звуком за рамки берегу, для того аби не довести своє існування, а пронизати Світлом затьмарену свідомість. Тоді саме головне зрозуміти слова даровані мовчанням(власні думки в поєднанні з Природою). Іноді це шум дощу, іноді, спів птахів. Іноді сяйво блискавки чи грохіт грому, шелест листя… Важливо перекласти звук та світло в сприйняття особистої свободи. Бо тільки в особистій свободі відчуваєш Силу Енергії. Що ж то за Сила? Це Сила Взаємодії Одного, але в різних Станах. Адже суть не в формі(частинках), а в Єднанні(Союзі). І тільки загублене «ядро мислення» може опинитися рівним нулю. Та що ж це за Сила, Яка дала людині можливість спостерігати і вивчати Наслідки Своїх Дій(фундаментальні взаємодії)? Це Сила Самовідречення(Почуття).

«Нічого не було, лиш Дух Божий ширяв. Він завжди був і завжди буде»
  (Біблія. Створення світу)

Так Абсолютна Пустота стала Абсолютним Наповненням, Небуття – Буттям. 
А може, це вигадка, чи як прийнято називати в фізиці, плазма.
А може, не плазма, а гас.
А може, не гас, а рідина.
А може не рідина, а тверде тіло.
Так, чи інакше, це Стани Абсолютно ОДНОГО. Перебуваючи в Стані Абсолютної Порожнечі Розум набув Стан мудрості – Самовідречення – Взаємодії – Творення – Любові. Адже це мудро – не вбити Себе, а в Собі народити Себе – стати Домом. 
А може, це вигадка, уява, чи Надія.
А може, не Надія, а Віра.
А може, не Віра, а Любов.
А може, не Любов, а Абсолют.
Так, чи інакше, це Стани Абсолютно ОДНОГО.
А все видиме навколо не клони і навіть не «клоуни», а елементарні частини в атомах, молекулах, організмах Одного.
Розум перебуваючи в Порожнечі перетворив порожнечу в задушливу Себе силу(самовідречення), і саме ця Сила задухи дозволила народити Сонце(Мудрість).
Їх взаємне самовідречення – Любов, народило Образ Любові. Вона стала Матір’ю та Батьком Току. Бо в стані Току є можливим вільне дихання. Так Сон став Смертю, а Смерть – Життям. 
И посіялося Життя, як діти(частинки) у дворі(середовищі), бо спочатку Бог створив Небо(Середовище для Життя).
А може, це вигадка, уява, чи Надія.
А може, не Надія, а Віра.
А може, не Віра, а Любов.
А може, не Любов, а Абсолют.
А може, не Абсолют, а Дім.
Так, чи інакше, це стани Абсолютно ОДНОГО.
Людині не вистачає уяви, аби усвідомити себе подібним Богу. Бо образ в подобі, а подоба в образі. Кого ти рахуєш подібним собі? Це питання-проблема. Навіщо знаходити ті, чи інші рішення, ліпше не створювати проблеми. Адже, коли напрявляєш творчу силу(енергію) оптимістичним потоком в русло Радості, то й справді відчуваєш себе Творцем, не тільки особистої думки, а особистої свободи на реалізацію загальної мети. А мета така – Любити. Адже відчуваєш себе вже не союзником, співпрацівником, співучасником Бога. А подібним Йому. Але, як прийняти образ Любові? Перестань бути суперником. Бо Любов немає імунітету. У Неї нема «чужих» і нема «своїх чужих». При чому відбір її воістину унікальний – вибирає абсолютно всіх. Ставши на твердий камінь дій – виконуй всілякі можливі закони людських наук Єдиним Законом – Любов. Бо наука про життя – це філософія життя. Так, чи інакше, вона має основу. І якщо в минулому майбутньому це була порожнеча, то в теперішньому минулому це вже Небо.
Я люблю літати!
Тоді чому у мене виросли ноги, а не крила?!
Я люблю пестити!
Тоді чому у мене виросли руки, а не пір’я?!
Я люблю цілувати!
Тоді чому у мене виріс язик?!
Я люблю кусати!
Тоді чому я людина, а не собачка?!
Я люблю малювати!
Тоді чому я художник, а не кішка?!
Я люблю тремтіти!
Коли Ти Дихаєш мені в лице…
Все, що нас оточує є Домом Творця – Найтонший Світ. Він переданий людині у вигляді матерії – Образі. А Образ переданий, як Подоба на генетичному рівні – три іпостасі(Дух, Душа, Тіло); це ж є – протон, нейтрон, електрон(одинакові частини); це ж є – ДНК; це ж є АAAZОТH.  
Але скільки б ти не знав мов не зумієш прочитати Вогню, бо алфавіт Його складений з Любові Розуму та Мудрості – вміння Гріти та Світи-ти(Єднатися).
Насправді, ми живемо в паралельному Світі(Вічності), перебуваючи в матерії(інакшому Його стані), маючи Душу(Середовище, яке Об’єднує). Так, чи інакше всі ми в Стані(Становищі)… В Стані Творця. Земля – Благе місце для Життя. Це пребагато для відчуття Щастя – перебування в утробі Життя(Любові).
Люди всієї Землі, як маленький Організм(зародок) живуть в матці. Звичайно, що ті, чи інші органи, частини тіла розвиваються в послідовному порядку. 
Питання в тому: по якому відбору комусь дано бути «ногою», а комусь «серцем»?… Тобто, чому я бідний, а ти багатий? Та це тому, що будучи «ногою» людина не усвідомлює свого унікального призначення.
Тож виходить, що бідних та багатих зовсім нема. Є лише поняття придумане неправильним мисленням якогось органу з-за нерозуміння себе та свого призначення в Єдиному Організмі. Треба тільки знайти своє – зай-матися тим, чим умієш. А правильніше – «голова» вміщує «мозок», бо він думає; «серце» – як двигун перекачує «кров»(інформацію), яка потрібна «мозку» аби думати» «печінка» – виробляє «кров», яка потрібна «серцю»… Можна жити без «почки», але «рука» без «пальця» – каліка.
Та суть не в формі частин, а в розумінні, що Мама Любить Дитину. А на «хвіст» «кішці» наступає лише тоді, коли «кішка» його необережно підставляє …
Насправді, ми живемо в паралельному світі(Вічності), перебуваючи в матерії(іншому Його Стані), маючи Душу(Середовище, котре об’єднує).
Нас оточують Галактики, і чогось тільки себе людина назвала «Млечным Путем». Та суть не в назві, а в тому, що і каміння вміє літати…. В старі роки мудрості, перебуваючи маленькими Піщинками. Виходить, що Інопланетяни уже цілу Вічність Живуть на Землі…. Хто вони?! Вони – це Ми. І я питаю у Жителя Едему(Землі) – чи може бути інакша Енергія ніж Ми!?
Тільки задумайся: щомиті, перебуваючи в близькості, чи на відстані думками люди передають один одному безліч інформації. Бо думка – то є своєрідний код. І якби виміряти простір між цими людьми, то можна б помітити потік енергії, вірніше обмін енергією. І саме головне, що цей процес(обмін) залишається в пам’яті (зчитується) цілим Всесвітом та усіма Його складовими, таким чином, привласнюючи(записуючи) ту, чи іншу команду(емоцію). Для того, аби вивчити та реалізувати отримане повідом-лення. І я питаю у Жителя Едему(Землі) – чи може бути інакша Енергія ніж Ми?! Питаю – хіба не ми, хіба не думкою формуємо Себе, як людину, як суспільство, як Планету, як Галактику, як Всесвіт.
Давай думати краще, бо від цього залежить наше майбутнє, яке на цілу вічність може стати теперішнім. І не тільки тому, що з вуст лунатимуть красиві слова, а тому, що те озвучене Прекрасне стане загальною метою – Любити, Любити один одного, любити Природу, таким чином, любити себе ,як Творця власного, але Спільного Життя.
Гроші. Це те, що має форму, але немає суті. Форма грошового становища, по суті, має лише відсутність форми і безкінечність в кількості. Тільки кількість не дає результату, коли немає якості – вміння ними користуватись.Але спочатку заробляти.
Гроші – це те, що називається «вакуум». Потрібна сила «самовідречення», аби перетворити їх в буття повсякденного життя. Тоді кашені наповнені Любов’ю, а Душа «Ефіром».
Гроші – це те, що я не можу собі дозволити купити, лише тому, що мені дозволено все. Тоді навіщо мені трішки щастя, коли я можу мати Все. А все до чого я прагну не можна відчути руками – обійняти Душею.
Перша правильна думка для пересічної людини – не прагни більшого, бо нема меншого, є тільки Любов. Тільки – це так багато. 

«Великі і чудні діла Твої, Господи Боже Вседержитель!»
  (Пророк Мойсей)

…народжені ви не з тлінного насіння, але з нетлінного, Словом Божим живим та тривалим.
Бо кожне тіло немов та трава, і всяка слава людини як цвіт трав'яний: засохне трава то й цвіт опаде,
а Слово Господнє повік пробуває! А це те Слово, яке звіщене вам в Євангелії.
  (А. Петро)

Камінь же був Христос…і тим Словом, яке звіщене в Євангелії, тим Словом, яке було споконвіку, в якім Життя, як Світло людей, Світло у темряві світить, і темрява не обгортає його. Удень – це Сонце. А в ночі Зірка. Бо суть у вмінні сяяти і гріти. Ісус – Душа, яка поєднує в собі Дух(емоцію – розум + мудрість = подоба) та тіло(візичний Всесвіт – образ). Взаємодія ста-нів має назву Любов, а Любов – Мистецтво Творити. Поєднання подоби та образу – Життя і те єдине Слово яке Було в Бога, і Бог був Словом. Тому справді, Бог – Жива сутність – Душа – Творець, плодом Якого стали Природа та Людина. Для чого? Для вічного розвитку, який полягає у доповненні Себе Своїм Творінням…