У прямокутнику вікна
Малює сніг діагоналі
Й несеться все десь далі й далі,
Шалений… Спокою не зна. А в нескінченному хоралі
Вітри сплітають голоси,
Тривожать приспані ліси
Та рвуть калинові коралі. І скільки вітру не проси:
Облиш потомлені дерева,
Не струшуй іній кришталевий… –
А він чимдужче дме в баси! Несеться віхола січнева,
Вирує, крутиться, реве!
Рятуйсь, ховайся все живе –
Бо щезла грань землі і неба. Вже світ – мов дзеркало криве:
Перемішалось хаотично
Іще недавно знане, звичне,
Перемінилося в нове. Але в цей час тобі затишно:
Перед негодою – стіна
І прямокутничок вікна
Із візерунком дивовижним…
| 
та
у Вас 
0
P.S.не можу погодитись із Сергієм Руденко - це не є вірш про зиму. зима тут - просто засіб передачі життя.
