ГЕТЬМАН САГАЙДАЧНИЙ
(уривок)
Під Хотином мир уклали ляхи й татари…
Понад степом жене вітер тяжкі чорні хмари.
Січе з неба дрібний дощик, землю поливає,
А у таборі козацькім Сагайдак конає.
Лежить гетьман на соломі, аж зуби стискає.
Запорожці кругом нього ляхів проклинають:
- Іще були б місяць тому війну закінчили,
Якби ляхи з Ходкевичем вчасно поспішили!
Якби ляхи поспішили, в яру не ховались
Може б горе проминуло й біди не сталось?
А так ляхи бенкетують, себе вихваляють.
За козацькими плечима, бач, горя не знають.
Відкупились від козаків горілкою й медом,
Самі собі загуляли гамірним бенкетом.
-2-
Поляки гучно бенкетують -
На ласку здався їм Осман.
Він вже з Мурзою не глузує
І не ганьбить козацький стан.
Схиливши голову додолу,
Перед поляками стоїть…
Владислав з шаблею наголо
Благословля щасливу мить.
-3-
Вихвалявся Осман Другий козаків побити
І у польському обозі чарку прихилити:
- Буду снідати в козаків, обідати в ляхів,
Сигизмунду за образу розволочу Краків! -
Король польський налякався за Річ Посполиту,
Владислава посилає козаків просити.
- Поїдь, сину, з Обілковським, проси Сагайдака
Нехай їде до Варшави з нами побалака.
Обіцяй їм уніатство, буцім, скасувати,
Тільки б з нами до Хотина пішли воювати…
Погодився Сагайдачний на о ту угоду
Аби тільки Україна здобула свободу.
-4-
В заграві вечора тріпоче
Корогв мінливий оксамит.
День повертає вже до ночі
Під цокіт кованих копит.
Змією стелиться дорога
Між зеленіючих ланів,
Земля парує, просить в Бога
Весняних лагідних дощів.
Тремтливий ліс у шовки вбраний,
Сади скидають перший цвіт,
Неначебто ховають рани
Убогих хат і тяжких бід.
Дорога куриться між доли,
Поміж узгір'я і яри…
Як присмерк опустивсь довкола,
До Львова в'їхали посли.
-5-
Нема віри в Сагайдака вже до Посполита.
Стогне воля України потом й кров'ю вкрита.
Вже не раз король варшавський зраджував козацтво.
Терпить кривду руська віра з того уніатства.
Під Цецорою побиті полягли поляки;
Не прийшли на допомогу шляхтичам козаки.
Не прийшли, бо вже й не мали віри Посполиту.
Це за зраду Сигизмунда шляхта кров'ю вмита!
Схаменувся король польський, турків налякався,
А за нього Обілковський Сагайдаку клявся:
- Поїдь, прошу, до Варшави на о ту нараду,
Погодяться на угоду король й шляхта радо! -
Ще й монах єрусалимський «широко вмовляє»:
« Та чи буде ще нагода, лише Бог то знає!»
Погодився Сагайдачний на о ту умову,
Аби тільки Україна піднялася знову!
Не спить гетьман, думу дума, а вже зорить ранок.
Наді Львовом, наче вмитий, постає світанок.
Піднялися запорожці, ладяться в дорогу -
Вже не довго й до Варшави… Помолились Богу.
-6-
...
-18-
