Людино, прошу тебе, встань

ЛЮДИНО, ПРОШУ ТЕБЕ, ВСТАНЬ!

 «Мужність – не в силі руки

 і не в мистецтві володіння мечем,

 мужність – у тому, щоб володіти

собою й бути справедливим».

Сааді.

Людино, прошу тебе, встань!

Глянь в небо - там душі зоріють,

Там ті, що любили життя,

Жили на землі в світлі віри.

Й у чистій любові до Бога

Молились, терпіли, єднались.

Вузькою була їх дорога,

Та вставши, назад не вертали.

Людино, лиш Господь те знає,

Коли твоє тіло остине.

Та віра, що в серці палає,

З доріг перепони відкине,

І душу у вічність спрямує…

Бо стежка земна є не вічна.

Живи в ласці Божій щоднини,

Так хоче і Господь Всевишній.

Людино, прошу тебе, встань,

Не бійся з колін припіднятись.

Спіши. Відкинь геть час страждань,

Щоб не пізно було сповідатись.

Коли стіни віддалять тебе

Від страшного обличчя гріха,

Ти відчуєш як світло ввійде

В твою душу. Засяє життя.

І тоді – будь із Господом в злуці.

І тоді – втричі серце від зла бережи.

І тоді – будь з гріхом у розлуці,

Бо тоді маєш світло у собі нести.