Слова душі моєї

СЛОВА ДУШІ МОЄЇ

 «Ну що б здавалося, слова…

Слова та голос – більш нічого.

А серце б’ється - ожива,

Як їх почує!..»

Тарас Шевченко.

Слова душі моєї, як паростки пшениці навесні,

Неначе дзвін, що кличе на вечірню Літургію.

Їх часто топчуть, ділять на склади,

Але вони живуть, не гинуть, як надія.

Що цвітом вишні вбрала мою душу,

Й для злету розпрямила крила.

Слова душі моєї, як човни,

Що на вітрилах линуть в синю даль,

А їх не чують, бо гудуть вітри,

Бо в них – ридання, хлипання, печаль.

А як бринить моя душа від щастя,

Тоді і друзі чують дзвін гучний.

Слова душі моєї, як світанкова тиша,

Говорять мовчки блиском кришталю.

Вселяються, де помисли найвищі

Підносять до висот життя красу.

І де воркують і любов, і щастя,

А погляд їх – у вічність струменить.