Сей день уже розплавлено-кервавий
розлився із-під місячного леза
на береги дитинства, де заграви
любові материнської...і стезі...
Мої зникають обрії і тануть!
Забута ! Поневолена! Убита!
Чужі ручиська в"яжуться до стану
у душу лізуть - в неї ж тOнка свита!
Розсміююся вихором...Сміюся!
не дочекаєш сліз моїх, наруго
(бо, що тобі, лишеється, Настусю.
хіба урвати цю пекельну смугу)
Розхитую тебе, пречорна водо,
розспівую тужливо-рваним звуком.
-Зірвися, вітре, налети, негодо,
хай втопиться оця нестихла мука.
Скипися, море- є ж чого кипіти-
в душі моій огню межі немає!
Нехай мене ніщо не зловить в сіті
в неволі вже ніколи не світає.
Донебна хвиле, вигорнений болю,
твоя жура моїй журі - не рівня -
ковтни кадригу і упийся мною
і ми уже: стихія божевільна.
І ми уже єдиний дух з тобою-
лише візми сю плоть - таку діточу!
Спинись..! Це пульс зірок без перебою-
чи юнь в мені пульсує: жити хочу!!!
| 
та
у Вас 
0
