Це істина: у світі все мінливе-
от був сей день і вже його нема.
Незмінна тільки неосяжна нива
несполеної вічности. Дарма,
що ловимо світла зірок ізнебних-
хоча вони вже вигасли давно -
так Візантії фрески і молебні
нещезно прозіркують крізь вапно
Османозерне, кладене віками...
півмісяцем замінені хрести
і, навіть, ця дорога під ногами
чужиться і пече. Ну як сюди,
в оце осердя болення людського,
в терпіння чашу у густінь ропти,
де співчуття нігде і ні від кого-
потрапила?! Мій Боже, де є Ти?!
А я ж Тобі рясні втирала сльози
на образі під білим рушником...
Чому лишив мене на цій дорозі?!
Не бачиш долі згірчений надлом?
Чи ці летючі вгору мінарети,
що стрілами спрямовані до неб,
Тобі болять сьогодні ? Боже, де Ти?
Яких Тобі іще потрібно треб?!
Усе крихке у річці часоплинній:
ще вчора був у мене Край - тепер
стою на плесі рабства - Безeстині -
а дух- живий! А дух мені не вмер!!!
* * *
Безстидний дню, не всліпнеш сонцеоком?
Не вигориш зі сорому, палій?-
що зириш так одверто і глибоко
на білу наготу мою...Пocтій!
Не рушайся хвилинами! Замовкни!
Із ринви світлом витечи у ніч -
беззірну ніч, бо зорі хай з толоки
світил знебесних це не бачать...Зич
у тьми глухої непроглядні шата
укрий мене од голови- до ніг -
щоб нелюди оці, що хорі златом
не рвали душу, мамин оберіг.
Липучими очима не ковтали
кавалки тіла, струмені життя
і долю юну не орали ралом!
О, Боже милий, світ оцей отям!
Летіли бу3ьки - ім шляхи нестерті-
і кликали: "із нами полетім!"
- Не можу вже... купив мене ефенді...
а хтось продав і дякував на тім.
Присвята Анастасії Лісовській із Рогатина.(далі буде)
Ефенді - турецьке ( шановний - звертання до чоловіка )
| 
та
у Вас 
0
