Туманним світанком прощається бабине літо, Розкидавши мушлі порожні на білім піску. Чого ж це я плачу?Мені залишаєш півсвіту, Бо й досі ще любиш мене, ненадійну таку...
Чого ж я шукаю, простромлена наскрізь дощами, В обтесаних скелях, закутаних в білий туман? Мені залишаєш в квадраті віконної рами Усміхнене сонце, що впало в нічний океан...
Мені залишаєш грайливі дзвінкі зорепади, Розлитий по небу Чумацький осяяний Шлях... Чого ж не знаходжу в дарунках твоїх я відради? І роси холонуть в моїх мерехтливих очах...
Не знаю-не знаю...Мені здається, що ми, творчі люди, дещо ненадійні, бо завжди зосереджені на своїй творчості і мало уваги приділяємо своїм близьким...Щиро вдячна, пане Анатолію!
Яке все мінливе, яке все рухоме у вас. Так, сумно, але не тужливо. Хочеться читати ще і ще.
Додати коментар:
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
virchi: Так якщо я бачу такі коментарі, то одразу видаляю їх. Відповідно на окремих сторінках цих коментарів не буде. Також користувачі блокуються, якщо вони надсилали подібне...
virchi: Та це було радше риторичне запитання 🙂 Бо інколи переклад звучить так, ніби його ще тільки шукають. У будь-якому разі дякую за працю й вправляння, без іронії.
ivanpetryshyn: Якщо це був спам- це дужже погано: вороги залізли на наші поетичні ниви! Треба більшої безпеки для сторінки. Я - лише автор/віршопис/перекладач: нема
у Вас 
1
Так, вона така!Щиро вдячна за розуміння, пані Іринко! 
