Ця хвороблива осінь, ці дощі
Вселенського масштабу, ці тривоги...
Сріблиться бісер в мене на плащі,
Цілують краплі тріщинки дороги.
Сирого листя в парку намело,
Немов обдертих аркушів порожніх.
В ліхтарних мушлях вистигло тепло,
Гірчать полинно очі подорожніх.
Шаленим тріском вибитого скла
Пронісся вітер - лиш його і чути!..
Мабуть, і я себе не вберегла,
Ковтнула тугу краплею цикути.
В терпкій сонаті зливових безсонь
Шукає серце втомлене розраду.
Так хочеться твоїх палких долонь,
Під теплим пледом кави й шоколаду...
Простих розмов про все і ні про що,
Торкань, цілунків, поглядів і дива.
Якщо колись зустрінемось, якщо...
Сама собі позаздрю, бо щаслива!..
|