Те саме Різдво

Те саме Різдво. 
І вечеря, і люди -
близькі, найрідніші! 
І бабина хата.
Збираємось вкотре, 
та бабці не буде...
Вливаюсь в обійми 
родинного свята.

Розмови, колядки 
і спогади світлі,
і тато словами 
жонглює уміло,
дзвенить його сміх 
у п'янкому повітрі!
Лиш темне волосся 
давно побіліло...

Вовтузяться діти - 
дрібні пташенятка...
А руки у мами, 
як в доброї феї,
куйовдять чиїсь 
оксамитові прядки,
та вже не мої, 
тільки доні моєї...

І вже не мені 
покладе у кишеню
розчулений дід 
за колядку дарунок...
Різдвяний серпанок 
хапаю у жмені,
а спогади тануть, 
немов поцілунок!..

І я вже сідлаю 
іржаві санчата,
мережу засипані 
снігом облоги,
у білих вершках 
заховалася хата
і сипле зерно 
віншувальник під ноги...

В молочних туманах 
пливуть гобелени
і стежка в дитинство 
лісами поро́сла,
і сніг у дворі 
вже не вищий за мене,
те саме Різдво... 
Але я вже доросла...