Крізь бірюзові скельця

Пані Наталю! У Вас і справді живі фарби. Слово "немов" здається мені недоречним. А скільки образів самостійно знайдених, сучасних. Вони багато чого вартують. Та головне людянність, завжди притамана Вам. Щиро дякую за такий чудовий вірш. Та тепер мені бентежать гіркі думки. Одні природні притамані моему вкрай похилому віку,коли з усіх шпарин, мов таргани, лізуть хвороби, і єдина надія на ліки. Та ціни на них при новій майданній владі невпинно зростають, і обіцянки уряду залагодити цю вкрай важливу проблему залишаються порожньою балаканиною. А від Неї гине багато хворих людей. Та нащо урядові ті слабкі і хворі, коли на Сході кожень день вбивають юних, щн не бачивших життя хлопчаків.Від Харкова це тепер дуже близько. А що буде далі, невідомо. Та найбільший жальохоплює, коли бачиш біженців- дітлахів,Яких потроху вивозять мужні безкорисні волонтери волонтери, а офіційна влада у Київі відвертається від цієї страшної проблема, бо вона аніяким чином не торкається їхніх заможних родин. Ось саме про це і варто тепер пис ати, та у дану мить, тільки но вийшовши з інфарктного відділу надо слабкий для такої тематики. І хворе серце просто захлинається від жалю і від болю. І мені здається, саме ви гідно відбити у своїх віршах цю вкрай актуальну і не дуже прописану поетами проблему. Буду радий, якщо ви відгукнетеся. і посприяєте вирішенню цієї тематики. Ю.Іванов, м. Харків, 06.2014