Згорять колись усі мої листи,
Котрі не відшукали адресатів...
Та ще не час, ще суджено нести
Безвільні одкровення, небагаті.
Ще тулено до серця, мов мару,
Надії затуманену поставу:
Що небо десь намолює пору -
Для зустрічей погідно-світлу наву.
Ще вірою малюється панно
В чеканні диво-кольору, польоту!
Хоча палітра висохла давно -
Хто зна чи й в силі оповити цноту.
І хто те зна - чи сонячна вуаль
Колись укриє по жнивах угіддя,
Де сум стежок, неначе пастораль,
Вигойдує журливе пообіддя.
Та, певно, ще не час, не час вогню,
Знеболеного, ладанного диму,
Допоки ніч вигоює стерню,
Свої листи впокорено нестиму...
(23.07.13)
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
virchi:Ви знову торкнулися теми, яка є однією з найскладніших у людських стосунках - любові без взаємності, але без гіркоти, а з глибокою повагою до почуття як такого.
virchi:Ви підняли тему, яка є однією з найгостріших у нашому суспільстві - бідність людей похилого віку. Ваша поезія б'є точно в ціль, викликаючи глибоке співчуття та обуренн
у Вас 
0
