Ти моя любов остання до світання до пориву осіннього вітру до звабливих обіймів п'янкої, солодкої смерті Відверто кажу Коли сяйво небесне поманить Я до тебе любов понесу у незнані світи...
Ти чарівним вогнем оповита Я цілую, п'янію і знову і знову і знов У серці надію плекаю безкраю на квіти спокуси На сонячну радість дібров
П'янким зорепадом освячена пристрасть іскриться Палає у полум'ї темнім зелених очей Глибока чарівна криниця де таїнство відьми зплелося з прокляттям богів
Я б сонце спинив хоч на мить щоб продовжити радість Щоб красою твоєю душею напитись сповна Бринить голос тіла Я млію від губ соковитих Не треба й вина хмільна...
Хай вічним лишиться Незайманий спокій в бурхливу епоху...
Спасибі Мені приємно, шо Ви не згаяли часу даремно, відвідавши мою сторінку
Додати коментар:
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
leskiv: Рада знову Вас бачити на сайті з прекрасним і мудрим віршем. Ви вірно підмітили недоліки людського характеру. Але такими нас зробив Господь, він же Матінка природа. Не ангели ми, і в лиху годину наші
у Вас 
1
На-со-ло-да! Повна насолода! 