Довго не світає
Ніч пройшла та довго не світає, Кров у жилах ледве-ледь пульсує, Душа моя гріховна і свята Опустила крила і сумує. Відгомоніли, відгули літа, Полинули у вирій в небі синім І порожнечу в серці заміта Листя золоте осіннє. 19.10 2007р.
Додав: poshipelov (12.04.2017)
| Автор: © Глоба Петро
Розміщено на сторінці : Глоба Петро
Поділіться цією публікацією у Фейсбуці :
Переглянули твір - 1925 чол.
у Вас # закладок
Автор чекає на Вашу оцінку та коментар
Всього коментарів: 2
Порядок виводу коментарів:
За замовчуванням
Спочатку новi
Спочатку старі
Додати коментар :
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
( 50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++ ")
Nemo : дякую, з кожним роком розумієш, що життя продовжується попри все і можеш чогось не встигнути...
virchi : Гарно написано! У кожному рядку — любов, вдячність і повага до найріднішої людини. 💙💛
Nemo : дякую, насправді - так...
leskiv : Чудовий вірш, пронизаний любов"ю до матері.