Розбите скло вже не склеїти більше. Розбиту любов уже не вернути назад. Ти не просто пішла – ти зрадила з іншим! Тут слів вже не має – один лише мат!
Слова усі твої порожні! Не більше. Котрим я не вірю бо в них правди нема! Ще й кажеш тепер, що випадково так вийшло! Й питаєш чому між нами стіна!
Гуляти не треба було на право й на ліво, Розводити шмарклі як лиш щось не так! Водити за ніс й брехати так нагло І сміятись під ніс собі, що я дурак.
Як бачиш я виріс і зрозумів все: Дешеві обмани, холодні слова. Спочатку ніяк прийняти не міг це. А потім прийшла й розуміння пора.
Був час – довіряв! А ти користала! І думала, що все так буде. Дарма. Момент наступив і прозріння настало А потреба у тобі відпала сама.
Я люблю себе! Поважаю батьків! Я вірю у дружбу і вірність. Був час, коли я стосунків з тобою хотів Тому визнаю зараз свою наївність.
Уже у минулому те, що я пережив. І дякую долі за цей гарний для мене урок. Інакше би певно думати я не захотів! А так був в мене час змінити свій хід думок!
Ніхто не помер тут без тебе. Усе чудово. Життя наче річка – тече собі далі, вперед. Я живу, міняюся і ставлю цілі перед собою, Виходячи тепер виключно з власних потреб.
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
Ludmilka: Їжаки сумують за тим за чим і люди! За гармонією і людською теплотою душі! Яка береже і окутує добром! Дуже класний вірш. Прикро, що руйнуємо те, що дає життя.
у Вас 
