Поезія -- це стан душі, Це почуття, що виплекані в слові, Коли самі складаються вірші, У теми вже старі - звучать, як нОві Ніким не мовлені, з банальних фраз, Оброблені чуттєвою душею... Окремо чув їх кожен з нас не раз, А от в букетик зібрані й обведені межею Якоїсь думки, пристрасті чи почуття, Від серця наболілого стремлінням... Поезія -- чиєсь воно життя І непорожньої душі уміння. Трошки причесала, вибачте, без Вашого дозволу.
Ах молодість - не те, що старість, Хоч мудрість, та все більше слабість... А там... у той прекрасний, дивний час Завжди лилось веселе сонечко на нас, Співали трави, небо і цвіли серця, І стан порожнього нас не тривожив гаманця...
Чому Ви вважаєте, що не сподобалося? Якби не сподобалося, то і не було б коментаря, а так значить мене щось зачепило у Вашій роботі, що привернуло мою увагу і я висловила свою думку, як на мене по темі.
Щирих українців дуже мало, і влада не робить нічого, щоб їх ряди збільшувалися. Вони навіть реформи почали із поліції, щоб було їх кому захищати від народу.
Так, ми всі пилинки у великому морі космосу, але не треба забувати, що вітер робить бурю із піску саме із таких пилинок, і такі ж пилинки можуть мирно лежати на березі моря, насолоджуючись його співом.
Прекрасний сон наснився Вам, Та час вставати і розбирати цей бедлам, І пакувати. Кого в коробку на сміття, Кого за море, кого послати в забуття, Щоб зменшить горе. А я б хотіла, Вам скажу, Усе це взяти і в космос, як в стару діжу Запакувати, щоб дати час їм все обговорити, І не мішати на землі усім нам жити.