Здавалось би, в старій душі — все мертве.
По всіх кутках самий тужливий щем,
Та раптом випірне із мертвих надр щось вперте,
І вірш поллється весняним дощем.
Його ковтаю з юною жагою,
Дивуюсь ним — та звідки ж взявсь такий?
А краплі слів блакиттю всеблагою
Заповнюють народжені рядки.
І не біда, що швидко охолоне
Стара душа і не рухнеться більш
Бо в ній нема вже скверни і прокльонів,
А є один пружний співучий вірш.
24.01.3.2017
|