ВІРШ

Здавалось би, в старій душі — все мертве.

По всіх кутках самий тужливий щем,

Та раптом випірне із мертвих надр щось вперте,

І вірш поллється весняним дощем.

Його ковтаю з юною жагою,

Дивуюсь ним — та звідки ж взявсь такий?

А краплі слів блакиттю всеблагою

Заповнюють народжені рядки.

І не біда, що швидко охолоне

Стара душа і не рухнеться більш

Бо в ній нема вже скверни і прокльонів,

А є один пружний співучий вірш.

24.01.3.2017