Як ви зуміли запримітити цей вірш був опублікований в 2011 році. На землі час спливає, історія пишеться, а справи просуваються дуже повільно. В границях Вселенної, де немає часу і поспішати нікуди, цей факт взагалі залишається непоміченим. Пройшло 10 років, а питання мови стоїть досі гостро і вирішувати це треба самим українцям, і я знаю, що це в його силах, бо як народ набрався сміливості і вийшов на Майдан, щоб оголосити свої вимоги, то куди ділася вся влада януковичів і всіх прихвостнів, правда, ми за це воюємо вже восьмий рік, і втрачаємо своїх захисників, але правда все ж буде за нами. Я не призиваю воювати за мову, я знаю, що українці - розумний народ і він знайде вихід, як допомогти своїй рідній мові, і невдовзі в усіх куточках України зазвучить її мова солов*їна.
Так, мені подобається Ваша поезія своєю простотою і чистотою, а щодо досвіду то скажу так; скільки людина живе - стільки й учиться і невігласом помирає. Пораджу Вам вичитувати свої вірші, тобто перечитувати декілька раз і підправляти, а вже потім випускати їх в світ, адже це наше творіння, наші діти, то хіба ми хочемо, щоб наші діти виглядали неохайно. З повагою Чумак.
Душевно - чистий вірш і читається не дуже складно, хоч Ви перемішали все, що можна і що ні; ритм, способи римування, стиль. Можливо, Ви новатор в українській літературі і висвітлюєте все в своїх роботах чого я ще не знаю. Все ж зверну увагу на одну фразу. "Розіб'ю я крильми хмари," Чи не краще буде написати Розіб*ю крильми я хмари - з огляду правильності наголосів. З повагою Чумак.
Надіюся, п.Василю, що більшість українців встане з колін і побачить диво, хоч ми і справді довго слухали фальшивий дзвін, але я вірю, що зміни вже на порозі. З повагою.
Мене дуже здивувала назва Вашого вірша і потішила, бо таких, як Ви, поза границях багато всякого люду, і якщо задумались Ви, то і в інших серце йокнуло. Я дуже сподіваюсь на зміни в нашій Україні і тоді саме ви всі з вашим досвідом будете їй дуже потрібні. А над віршем треба ще добре попрацювати, бо збивається ритм і читати важкувато. Порівняйте.
Ми їдемо всі й летимо у Європу, 12 Забувши навчання і навіть роботу. 12 Ми важко долаємо мовний бар*єр, 11 Нас дуже приваблює їх інтер*єр 11
В такому ключі повинен бути побудований ввесь вірш. Не треба забувати за наголоси, бо вони також мають велике значення. За тему і її висвітлення я б Вам поставила 10, а за техніку не можу більше ніж 4. З повагою.
Добре коли українці роблять правильні висновки, але є й інша категорія українців, які не підтримують наші з вами погляди і, щоб їх переконати, ми пускаємо в хід нашу " зброю" - слово, побудоване на правді і добрі. Дякую, що читаєте. З повагою.
Дякую Вам за теплі слова, які гріють серце, що десь у світах є люди, які так щиро люблять Україну і так гаряче оспівують її велич. Хай у цей святковий день Господь дарує Вам всі свої милості! З повагою.
Треба багато рук прикласти, щоб витягнути Україну з тієї путінської клоаки, але ви молоді, вам і карти в руки. Україна з радістю прийме ваші старання і розквітне життя буйним цвітом.Дякую! З повагою.
Дай, Боже, щоб так і сталося хоч потрібно припинити ту війну, яку вже маємо, а це не так-то просто з таким неадекватним сусідом. Щиро дякую за коментар. З повагою.
Оце, що Ви написали і називається " хоч якийсь вклад", а справжній вклад повинен бути позитивним, а у Вас один негатив. Треба вивчати закони Всесвіту. З повагою.
Дуже цікавий матеріал, але я підтримую п.Василя, що текст треба переформатувати, бо читати дуже важко навіть тоді коли текст цікавий. Візьміть приклад з книжки. Там є поля, є абзаци, щоб очі мали можливість трохи віддихати.
Краю мій безмежний, Краю мій багатий, Ти ж бо незалежний, Чом зло в кожній хаті?
Чом нема любові Між чужим і рідним? Слова безтолкові - Стали необхідним.
Чом летить до Неба Не дяка - жалоба? Чи така потреба, Щоб набити лоба
і не кмітувати Про сестру та брата, Не дискутувати Чия краща хата?
Гроші, тільки гроші, Зранку і до ночі... Так, мої хороші, Мамона регоче.
За тридцять років Незалежності багато чого змінилося. Я не знаю статистики, щоби порівняти всі за і проти, та й не дуже їй вірю, бо сухі цифри зібрані за пів року не можуть відобразити людські потреби вчора, сьогодні чи завтра. Потік людських потреб, як жива субстанція, постійно рухається і змінюється в ту чи іншу сторону. Рахувати здобутки по затверджених актах і законах теж не вихід, бо вони в нас не завжди працюють, а якщо і працюють то чомусь не так, як потрібно. Я розкажу свої спостереження на рівні споживача. Тридцять років тому я з родиною переїхала жити на Одещину до тітки свого чоловіка. Як воно часто буває, з тіткою ми не зжилися і прийшлось шукати квартиру в іншому місці, біля церкви. Треба сказати, що дорога, яка вела туди, була воєнно- польова, а квартиру ми знайшли у провулку з якого ще треба було вийти на цю дорогу, особливо в осінні дні. Цією дорогою ми кожен день добирались до роботи, а працювали ми в м. Одеса, діти - в школу, що складалася із двох будинків розвалюх. Магазин був один на наш кут і там вічно пахло ржавою тюлькою. Село було не бідне, але й багатим його не назвеш. Будинки були низькі, здебільшого старі, хоч люди займалися теплицями і мали непогані заробітки, правда були й такі, що не мали в що вдягнутися. П*яниць було море, адже тоді все робилося за півлітру. Ніби й умови для проживання неможливі, але ми жили і надіялися на краще, особливо перед виборами, які нам обіцяли прекрасну долю. Двадцять років ми місили цю глину, аж поки не прийшов нормальний голова сільради, і от тоді почалося покращання. Правда зміни відбулися не за один рік, але щороку було зроблено щось, що гріло наші душі. І ось тепер ми при шикарних дорогах, навіть у провулках, сіткою продовольчих магазинів, куди входять і господарські товари, з великою двоповерховою школою, шкільним стадіоном, дитячими площадками.До нас ходить маршрутка і не одна, працює і таксі. Село відродилося. Люди будують добротні, нові будинки. П*яниць і неробів, які групами ходили по селу ставало дедалі менше і менше, а зараз я їх взагалі не бачу. Це приклад того, що може зробити людини - господар на своєму місці, лідер який веде народ у краще майбутнє, та людина - не Бог і змінити людські серця і голови не може, тому трапляються різного роду непорозуміння, а все через брак любові до ближнього, через заздрість і злість, і тільки гроші не втрачають своєї актуальності, яких не вистачало ні колись, ні тепер.
Факт заключається в тому, що Ви та особа, яка не хоче взяти на себе відповідальності, адже по Ваших словах "...але коли явно поламали твої плани,твої почуття і відчуття - БО ТАК БУДЕ КРАЩЕ, а вийшло геть НА ГІРШЕ, то сумуєш за власними помилками..." Напрошується питання, а Ви де були у той час в летаргічному сні чи що??? Мабуть вагалися, але все ж дали свою згоду.
"Робити варто тільки власні помилки", а Ви б попробували їх не зробити. Відколи світ - світом майже всі помиляються(візьмемо в коханні), і хай до вас було зроблено 100 помилок ви зробите ту ж саму 101, і вже потім приходить розуміння, каяття, і розплата за свої ж помилки. То ж варто чи не варто ми всі власноручно свої помилки і робимо. Навіть коли нам щось радять рідні, ми завжди маємо право вибору.
1
З повагою.
').addClass('report-spam-working');
uCoz.spam.report(scopeID, messageID, notSpam, function(response, context) {
context.elem.text('').removeClass('report-spam-working');
window.console && console.log && console.log(response); // DEBUG
response.warning && window.console && console.warn && console.warn( 'uCoz.spam.report: warning: ' + response.warning, response );
if (response.warning && !response.status) {
// non-critical warnings, may occur if user reloads cached page:
if (response.warning == 'already_reported' ) response.status = 'message_spam';
if (response.warning == 'not_reported' ) response.status = 'message_not_spam';
}
if (response.error) {
context.target.html('