Закриюся від світу, В своєму шалаші, Провіє вітер ситом Вагання у душі… Омиють серце краплі Самотнього дощу, До себе не приваблю, Нікого не впущу… І навіть лютий холод, На тілі іній, сніг, Тепла не визве голод, Ділити з кимось гріх… Думок не дам пізнати, Візьму в обійми ніч, Так легко засинати Із небом віч-на-віч… Ні слова, ні півслова Щоденних дорікань, Самотність, ти – чудова, Твоїх я жду торкань… Випалюю я музу, У полум’ї вірші, З грудей знімаю грузи, В своєму шалаші…
Досить складні почуття , якісь власні переживання вкладено у зміст , я зрозумів цікавий вислів одної людини яка сказала - буває таке що треба повторно прочитати , бо перший поверховий аналіз буває не такий вдалий , а після повторного можна вгледіти багато більшої сутності усіх слів , виразів , думок і оригінальності .
І справі, самотність допомагає заспокоїтися, зібратися з думками. Але от лишень не варто закриватися від світу на довгий час...
Додати коментар:
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
Maksymovych: Дякую за коментар, дуже приємно що Ви звернули увагу до мого твору. Як автор я залишаю простір для читача — щоб кожен міг знайти у вірші щось своє.
у Вас 
0
