Щодо стилю і техніки, не маю запитань, а щодо суті теми, не перестаю дивуватися. Що Ви маєте на увазі під словом доля? Це щось незвідане, таємниче, нам не підвладне, має владу над людьми і дане явно не людиною, тобто вища Божа сила, а не жінка - воїн, на кшталт Ксени. Якщо у першому катрені можна сяк-так прийняти "украдені роки, загублені кроки" то навіщо, скажіть, Вам "незнана кохана, затягнута рана" і абсурдні "її теплі руки" якщо повертати "намисто розлуки". З усього вірша мою увагу привернули два катрени і то я б їх написала не в наказовій формі, а хоча б з відтінком каяття. Вибачте мені за критику, але я так думаю. Верни мені, доле, розгорнуті крила, Верни мені, доле, невидимий шлях, Верни мені, доле, ту мить, що носила Мене по посипаних щастям стежках.
Верни мені, доле, все те, що не можна, Верни мені, доле, все те, що ніяк, Прости мені, доле, прохання безбожне, Не я його мовлю, років переляк.
Три рази прослухала пісню, а слів толком так і не зрозуміла, шкода, що Ви їх не надрукували. Скажу Вам відверто, що для мене зависока тональність. Може, якби виконував її тенор мужський, то було б звучання краше.
Ні! Ви не одна. Мені теж чомусь не пишеться. Я, сміючись кажу, що напевне мізки розплавились від такої температури, як у нас зараз. Все має свій час і вірші теж не можуть безкінечно текти, як із "рога изобилия".