Біля ринку бачить Ліза жіночку знайому. Та з базару сумку тягне. Певно, вже додому. Стали вдвох вони балакать. Раптом враз мобілка. Вмить згадала, що згубила тут десь чоловіка. - Як теля, ходив за мною. Тут же купа люду. Я й забула. Де він лазить? Десь шукати буду. Ліза в сміх: - Прив’язуй, значить. Різні є вар’яти. Цілий час про свого мужа треба пам’ятати. Я щоб свого не забути. ( Став близький до болю). Ношу картку чоловіка кожен день з собою. Та всміхнулась: - Дай – но гляну! Що за красень, врешті. Теж колись завжди носила знімок свого Петі. - Бачу, ти проста, як двері. – каже хитро Ліза. Інша картка. То не фото. Це кредитка «ВІЗА».
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
virchi: Це зізнання у пристрасті, що торкається глибин душі. Але розуміємо, що відповіді на "і впевнено знати, що хочеш взаємно мене обіймати" поки немає...
virchi: Пронизливий вірш про жахи нічної атаки, що розкриває глибину травми людей, їхню лють на російського фашиста-окупанта-ката та значимість Києва як серця нації, яке ворог намагається вбити.
virchi: Відчувається, що питання не повсякденне - обставини змушують думати про від'їзд. Але серце кричить проти. про тих, хто навіть у найважчі часи не може покинути Батьківщину. Така вірність зем
у Вас 
0
