Дуже гарно, але чому Ви думаєте, " що ми лиш душами скупі", та ми скупі геть усім і гривною, і хлібом, і добротою, і радістю, та й життя не кожен віддасть, хіба ті, що в АТО. Така наша ментальність. Ми навіть приказку придумали собі на виправдання - хто скуп - той не глуп. Наснаги!
Як на мене, то тут шквал критики і до того ж не дуже пристойно. Із висоти своїх літ знаю, що критикувати завжди легше ніж конкретно і важко щось робити. Я не в захваті від нашої влади і теж її частенько поскубую, але усвідомлюю, що я не профі ні в політиці, ні в армії, ні в економіці і тому сказати, що все геть погано, як на мене, не маю права. Щодо Павла Глазового, то скажу таке: - Він би висвітлював більше позитиву, бо його вірші додають людям настрою, допомагають побачити в житті більше світлого, а горя в його житті було не менше.
Гарно, легко, світло, але я не дуже розумію вільних віршів, ніби зараз модна течія, та чим такий вірш відрізняється від гарної прози, для мене - загадка. Мені більше до вподоби поетичне слово, яке у Вас теж добре виходить.
Дуже гарно! Щиро, правдиво, як воно у житті і є. Кінцівка трошки підвела, вірніше наголос, хоч він тут двоякий, але, як на мене, так звучить краще. Але зернами світ засіємо, Як надіями жити вміємо.
Стара казка на новий лад. Цікава Ваша філософія у цьому катрені "За невірність мужу й Богу Єви мають тяжкий путь. Філософський камінь того, Хто здурив, вони несуть." Моя філософія така: - Кожен відповідає за свої гріхи сам.
Запахло весною. Слідкуйте за наголосом - принеслА. У третьому катрені теж наголоси і збивається ритм, а якщо так: І відрадно так птах десь щебече, Та й чимало у птаства пісень... Огортає нам сонечко плечі, Це - найперший весни прийшов день...
Мені дуже сподобалися слова цього гімну, такі стверджуючі, іскристі і світлі, яких і заслуговує наш народ. Якби була моя воля, то я не проти, щоб він був державний.
За більше, як 70 років, перемішалось все люди, долі, історія. Ось недавно розмовляла з таким же манкуртом, тільки російським. Він із Сибіру, але після армії(служив в Одесі) женився на українці, і після довгих метарств(возив її на батьківщину) вирішив жити в Україні, а так як тут, майже, всі розмовляють російською, то він, ніби серед своїх і тікати звідси не збирається, як не зазивають його родичі. Скільки таких змішаних пар є у нас і в Росії - перерахувати не можна, то хіба можна вважати це зрадою? Неважливо де людина живе, важливо, що і як вона думає.