"Жадали мед та калачі Пристало ж горе призволяще Не так нам бачилося все: пісень співали, гомоніли Що прийде лицар і спасе І сірих визволить з могили А підібрала доля зла "
Що гріха таїти, були і такі, що чекали на зміни відразу після революції, але поламати легше ніж побудувати, та ще й з такими "добрими" сусідами.
Не тра вигадувати, брате, Бо світ все вигадав давно, А тра на сайті чесно грати, Як діти в шашки, доміно. Ти став до гри, тобі й ходити, А не задержувати час. Радіти шансу, в ньому жити, Наснаги поки лік не згас. Своє відточувати слово І в суперечності, на зло, Нехай погано, помилково, Та вичищати джерело Своєї мови золотої, І дати думці вільний лет, Щоб не двоятися, як в Трої, Щоб став чистішим вірш, куплет. Але ж для цього треба, брате, Попри сумний в країні час, Коли б,ють судді і гармати, Уперто лізти на парнас. Писати вірші, глузувати У колі друзів і чужих, І радо всіх коментувати, І кучерявих, і рудих.
Таке наше людське життя. Крутишся, вертишся, але приходить час коли треба й відпочити, але не дуже довго, бо ми все ж чекаємо Вас на сторінці сайту з новим віршем. Наснаги!
Це дуже об'ємне філософське питання. Люди всі різні; хто й не відчує чужого болю, хтось не зрозуміє, хтось навіть образить, але в більшості своїй люди добрі, позитивні, чуйні. Якщо люди вже такі монстри, як Ви малюєте, то як вони вживаються і виживають при всіх нестатках, кривдах і війнах вже мільйони літ. "грішен"- грішний.
Здається мені, що між героями Вашого твору, не все одно, якщо ятрять душу такі спогади. Мені вірш сподобався і я ставлю :5, але заохочувальне, бо над віршем треба ще попрацювати. Наприклад: " Розбився об наші серця." тут збивається ритм, бо наголос у слові нАші падає на перший склад, а треба щоб падав на другий, то ж підійде чужІ. Зрозумійте правильно, я зараз не про душу, а про ритм. Або ж "Піднялась на небі гроза." та сама причина, а так - Десь в небі взялася гроза; "Під димом їдких сигарет. - В їдкому димі сигарет; "Під гірку проповідь мою. - Під згірклу проповідь мою. Звертайте увагу на наголоси.
Війна й сьогодні розкидає людські вже немічні тіла, і не одна вдова ридає, як та лебідка без крила. Вся наша земля всіяна людськими кістками. Хай буде земля їм пухом, а пам'ять ВІЧНОЮ!!!
Зупинилось гучне життя На розпуті весни і літа, Тільки соком тече в бруньках, А де ж люди живі, де діти? Достойний конкурсний вірш. Гарно висвітлена тема. Поясніть, будь ласка, "тридцятий анос", що це значить, чи вкралася якась помилка?...
Лежали квіти на могилі Сумні, понурі в тишині. Страждати квіти не уміли Й лихе спинити на землі. Дякую Вам,п.Іване, бо Ви прочитали мої думки. Я великий противник зривати живі квіти, а тим більше класти їх на могилу. Не люблю я квітів у вазах, бо вважаю, що їм боляче і вони мучаться. Найбільше щастя для мене бачити квіти і любуватися ними на грядках.
Дуже цікаво. Зачепило. Не розумію тільки чому Ви виставляєте прозу в категорії вірші, хоч тема Вашої прози дуже підходить до конкурсної, шкода тільки, що не віршована.
0
').addClass('report-spam-working');
uCoz.spam.report(scopeID, messageID, notSpam, function(response, context) {
context.elem.text('').removeClass('report-spam-working');
window.console && console.log && console.log(response); // DEBUG
response.warning && window.console && console.warn && console.warn( 'uCoz.spam.report: warning: ' + response.warning, response );
if (response.warning && !response.status) {
// non-critical warnings, may occur if user reloads cached page:
if (response.warning == 'already_reported' ) response.status = 'message_spam';
if (response.warning == 'not_reported' ) response.status = 'message_not_spam';
}
if (response.error) {
context.target.html('