Як я Вас розумію,п.Василю, та не хочуть того розуміти всі можновладці. Вони тикають один одному в очі тільки те, що хочуть чути, і що їм на руку, а як то сприйме бідний люд їм байдуже, бо що для них нарід...
Слово "свобода" у нас взагалі якесь химерне. Одні насолоджуються нею, іншим вона тільки сниться. Щодо інтерв'ю, можливо когось хтось і б'є, хіба тих політиків можна зрозуміти, як вони всі без винятку вирішують суто свої партійні, а можна сказати, особисті справи, то ж хто кого і за що - це теж загадка, а за народ, як на мене, ніхто нічого не думає, бо його тільки всі б'ють. Ораторствувати Юля Володимирівна навчилася добре при всіх владах і, як не дивно, вона від самого початку зайняла позицію ображеної. Скільки її пам'ятаю, то всі промови в одному ключі - вона хотіла, а їй не дали, всі погані тільки вона - біла і пухнаста, але ж вона разом з усіма всі каденції вариться в одному котлі. Ну, як ти вся така праведна, вийди із тої гри, залиш депутатство і йди садити капусту, а ні...
Дійсно філософський вірш, п. Олександре, бо все життя Гамлета у цій п'єсі - це широкий спектр емоцій, як позитивний так і негативних. В ньому маса внутрішніх протиріч, як глобальних так і філософських зі зміною точок зору. Мені найкраще подобається цей образ у виконанні Смоктуновського.
Кожний із нас живе на своєму віку і не більше, як йому призначено, і якщо про це не думати чи ховатись за ширму, то не означає, що ми не помремо, тому думаю, що просто треба жити сьогодні, як учора, а завтра, як нині.
Знаю, що переклад - тяжкий труд, але яким би досконалим він не був, волію читати оригінал. В ньому істинна думка автора і навіть відчувається його дух.
Пані Наталю, у Вас уже більше 70-ти віршів, а техніка так і залишається слабкою. Невже Ви не чуєте, коли читаєте вірша, що він розбалансований. Я вже мовчу про рими, але ж ритму збій відразу відчувається. Вибачте, але оцінити не можу. Наснаги!
Не тримай свого болю, козаче, Відпусти його в білі світи, Бо від нього, лиш серденько плаче Не дає супокою знайти. Відпусти його в світ за вітрами, За далекі краї та ліси, Щоб, той біль, не ятрив тобі рани, Не псував молодої краси.
"Так не можна далі жити, треба щось міняти, Бо збіднілим українцям нічим панувати."
Зачепив мене Ваш вірш. Здорово! Погоджуюся із кожним словом, та тільки ми міняємо, як жид коней, і щось все гірше і гірше, і вже, як ті гендлярі, дожилися до ручки, мабуть, треба шукати щось інше...
Давно, ще в дитинстві, я чула від старих людей, що ми всі тут тимчасово і треба збиратися додому. Тоді ці слова були для мене загадкою і тільки тепер серцем чую їх значення, бо вже і мені збиратися прийшла пора.
Я щиро дякую всім за співчуття, та не хочу заводити вас в оману. Так, я похоронила старшого сина, (меншого - 14 років назад), котрий хворів 2,5 роки і помер від хвороби Ходжкіна, але я більше ніж впевнена, що якби мої сини були живі і здорові, то обов'язково стали б на захист України. Коли хорониш сина, то не залежить при яких обставинах він помер чи загинув, відчуття втрати непоправимі, які я і описую у вірші.
Європа є і наше щастя їм - не байдуже, але з тією умовою, що найперше нам самим це щастя не збайдужіє, бо в них своїх проблем хоч відбавляй, а тут ми з протягнутою рукою, а самі ми, що вже нічого не варті???
А я пропоную коментувати всіх по можливості. От зайшла на сайт, коли маю вільну хвилину, з першого вірша читаю і відразу коментую, скільки дозволяє час, стільки й прокоментую, і не дивлюся чи мене коментували, чи ні. Хай тим людям, що не хочуть спілкуватися, буде стидно за їхню невихованість.
Прийміть мої вітання,п.Оксано, з виходом у світ Вашого першого "дитяти". Дай Боже, щоб ця маленька книжечка відкрила широку дорогу для інших Ваших творів і знайшла багато вдячних читачів!