Життя наше - не мед і це правда, в плані соціалки, але вірш не про це, а взагалі про життя, яке не встигло початися, як вже й закінчується, і в моєму віці це дуже помітно. Дякую!
Сумно, бо здавалося, що життя буде вічним, особливо в молодості, а воно ось вже і закінчується, і, ніби його й не було, і, ніби ось тільки вчора...Хтось із мудрих казав, що людське життя - спалах на Вселенських теренах, і тепер я йому вірю.Дякую!
Життя - іноді прикра штука, особливо, як річ йде за тещу чи свекруху, і хоч ми майже всі ходимо в цих іпостасях, анекдотичні історії не припиняються. Можливо, ці "перчинки" і допомагають нам жити.
Якщо вже так мислити глобально, то любов - Бог, а людина - результат Божої любові. В людині горить та іскра любові дарована Богом навіки за яку ніхто не вимагає ніякої плати, яка гріє людину все життя, яка єднає людей світу, яка ніколи не вичерпується і несе тільки добро.
З насолодою прочитала обидва вірша, але мушу Вас попередити, що на сайті можна друкувати, особливо на головній, вірші тільки українською мовою, а на форумі - іншими мовами. Ваші автобіографічні дані мене вразили тим, що вірші приходять, як і до мене чи вдень, чи вночі, і залишається їх тільки записувати, і дещо відкоригувати. Наснаги!
Може, рибу притомити, а краще зварити, Щоби їдло підходяще можна було вжити. Як дістануться до мозку фосфорні сполуки, То вам зараз посвітліє, зникнуть усі муки. Та й до того вже не треба ліхтарик носити, Бо так мозок запалає, що тяжко й згасити. Тій хворобі буде страшно при світлі сидіти, Вона швидко звідти й свисне, щоби не згоріти...
Просто грандіозний труд. Поки читала, то і наплакалася, і нарадувалася Вашим оптимістичним закінченням. "Ми виженем окупантів із своєї землі! Ми доб’ємось свободи через всі перешкоди, Ми вилізем з братньої триклятої петлі! " БРАВО!!!)))))
Нічого "Не можна залишати на "колись", бо життя наше ціниться тільки "тут" і "зараз", бо "вчора" - уже нема, а "завтра"- може і не настати. "незбагниме"- незбагнене.
Я Вас прекрасно розумію, п.Віталію, бо сама теж іноді відриваюся на папері, хоч розумію, що від того нічого не зміниться, але так випускаю пару... Нас врятує час і щоденна робота, часом брудна, часом із кров'ю, нудна, не завжди вдала, але безперестанна клопітка робота.
Для того щоб Вас поважали люди, треба насамперед навчитися поважати себе - це Вселенський закон. Якщо ми так будемо думати про націю, то так воно і буде, і ніхто нам не допоможе, бо порятунок потопаючих справа рук самих потопаючих.
Вічна пам'ять головній героїні Вашого твору! Напевно, такі позитивні люди потрібні не тільки на землі... Гарно написано і читається легко, і залишає на серці приємну згадку.