До Бога йдуть усі, без винятку, тільки з яким багажем?...а це вже залежить від кожного. Ми - це меншість, але сподіваюся, що скоро вона переросте у більшість. Так є сьогодні - завтра буде інакше і, як воно буде, залежить тільки від нас.Дякую!
Бог у всіх єдиний, але віри в нас замало, бо інакше вже б вийшли на шлях справедливості і правди, хоч на самий початок, та все ж десь би щось змінювалось, а у нас все тільки ускладнюється. Дякую!
Так, непередбачуваний кінець перевиборів чи Майдану лякає всіх, але історія не стоїть на місці. Все тече - все змінюється і мені хочеться вірити, що ми всі змінюємося на краще.Дякую!
Рух - це життя. Бог - це та велика Вселенська Сила, яка дарує нам це життя, та людина по своїй наївності змагається з Богом, показуючи щораз свою неміч. Бог дає кожному те, що кожен сам собі заслужив. Гарні роздуми.
Мені імпонує закінчення Вашого вірша, і якщо у Вас є ще такий сильний порив, і жага до життя, то надія Ваша ще не пішла за водою, вона просто жде слушного часу. Сподобалось!
Я поділяю Вашу думку, що з боку влади нема конкретних кроків, які б показали, що влада дійсно наша і за народ, і які б всі могли бачити, але в мені ще жевріє надія і я чекаю, що ось-ось покажуться результати владних зрушень, бо знаєте - скоро казка кажеться, та не скоро діло робиться. Дякую!
Як довго змінюється людська свідомість... Знадобилось 25 довгих літ, щоб чаша терезів української долі схилилася на європейську сторону, а скільки ще нам прийдеться всього пережити, один Бог знає... Технічно вірш трохи недопрацьований,(зАпалом, що на себе сама плюєш?!- що собі в душу ти плюєш, ком- русизм (грудка, клубок),та й закінчення буде кращим, на мій погляд - лиш четверть руку підняло), але цікавий і емоційний.
Мабуть Ви чули про вислів з Євангеліє "Нема пророка в своїй країні", та й не вдячне це справа... все ж хочеться, щоб Ваше пророцтво збулося і якнайскоріше.
Дякую за солідарність! В моїй душі палає ватра. Кипить від злості в мені кров... Може, писать про це й не варто, Бо наламаю купу дров... Та, як перо беру у руки, То розриває душу жаль, Бо скільки ж можна пити трунки, Як правда вписана в скрижаль...
Така собі гордячка, хоч я не поділяю її погляду. "Мов простирадло стріпати, як душу," на мій погляд, тут більше імпонує не як душу..,здається, краще буде так: Мов простирадло стріпати у душу, але то тільки моя думка, а автору видніше. Люблю Вашу живу поезію. Наснаги!