Як на мене, то краще жити, бо життя прекрасне, яскраве, незвідане, де ми мандруємо із дня в день, із року в рік, піддаючись вітрам емоцій. Кінець - happy end і це радує.
Щиро Вам дякую за таку славну поему, за Ваше велике поетичне серце, за Вашу безмежну любов до України. Мабуть, все ж творчі люди сприймають життя не так, як простий нарід, бо їх Господь нагородив гострішим відчуттям. У мене теж є такі, ніби пророчі вірші. Твір писаний давно, але те, що в ньому написано не має року давності, бо ще довго буде актуальним. Ми всі хочемо все і зараз, але скоро казка кажеться, та не скоро діло робиться. Сьогоднішні часи показують, що щось та змінюється, не беручи до уваги війну, то ж маю надію, що успішна Україна вже не за горами.
Цікаво, чого Ви,п.Ірино, так здивовані? Це жива народна мова. Вам не приходилось читати віршів, чи прози з вкрапленням місцевих діалектів, тим більше, що вони для всіх зрозумілі, адже Ви прекрасно розібралися. Дякую!
Гарна тема, але розмір знову гуляє і створює незручності для читача, а всього, лиш треба переставити рядки. Ось подивіться: Роздерла мрії й задуми війна, Лиш танкові проклала нам дороги. Мій спокій нагло випила до дна, Один - безрукий, інший ось - безногий.
Прослала чорні, траурні дими, Стравила землю разом з небесами. Тепер у гості, ходите, лиш в сни О, мої друзі... Тепло було з вами... і т.д. Потім, навіщо знак запитання в першому катрені?... Ви ще не впевнені випила чи не випила?... Я б сказала, що вірш ще сирий і над ним ще треба попрацювати.
Історія складна, а іноді і страшна штука, а Росія, у всій цій історії , дуже подібна до ведмедя, який у природі практично не має ворогів, але на ведмедя-шатуна, який з якихось причин не спить, або прокинувся раніше відведеного часу. Цей звір дуже небезпечний, але сама природа не відводить йому, на його звірства, багато часу, і він мимоволі стає звіром- смертником. Маю надію, що Росія скоро сама себе з'їсть.