Пані Наталю, я не бачу підстави вибачатися перед кримчанами, бо вони самі цього хотіли. Мені дзвонили звідти вже після референдуму, то із захватом розказували, як народ пливом йшов голосувати... шкода тільки тих хто по неволі залишився, хоч у нас завжди є вибір...
Такий вже, напевне, важкий хрест у нашої України,але, як свідчить народна мудрість, Бог не дає більше ніж може винести народ, то будемо сподіватися на краще і хай Ваші слова стануть пророчими...
Слава героям, які полягли за щастя свого народу! Одруківка: "людству Богам дана," мабуть має бути Богом дана, і в заголовку - ридають. Цікаво було б послухати з музикою.
Це дійсно - крик душі. Серцем писані слова в довільній формі, можливо це щось по-новому, але для мене вірш має певні форми, тому я не знаю як оцінити Ваш твір.
Вітаю! Приємно бачити на сайті нових відвідувачів. Маю надію, що Вам тут сподобається. Вірш мені сподобався, але тільки темою, бо над формою ще треба добре попрацювати, особливо над ритмом і наголосами.
Бойовий дух у Вашому вірші, п. Олександре, який мені, як українці, гріє душу, але, як мати, я проти всяких воєнних дій, бо всяка війна розпочинається смертями простих солдат, а закінчується дипломатичними переговорами, то, може, на сей раз хай буде по-іншому...
Я прекрасно розумію Ваш емоційний стан, бо й сама - не в кращому. Історик з мене - нікудишній, але на скільки мені відомо, Крим увійшов до складу України тільки в 1954 році, такий собі подарунок від СРСР, а до тих пір під ким він тільки не побував, але не це мене тривожить, а те, як легко можна нарушити встановлені і узгоджені границі, і стати ворогом, це для мене - шок.