Виріс гарний кущ калини. Хтось же постарався…
Посадив, щоб вкорінявся й вітрам не долався.
Не раз дощ його періщив, не раз било градом,
Не раз квіти облітали збиті снігопадом…
Часи прикрі минулися… Розцвіла калина,
Мов до шлюбу зібралася молода дівчИна.
Зелен - листя розпустила… Гілля, немов ложе…
Не побачить красу таку, вже ніхто не може.
Всі роки, що вкорінялась, набиралась сили,
Лихі люди знущалися та й кісточки мили..
Літ за двадцять одбуяло вже, як народилась,
Перли красні потемніли і сумом покрилась…
«Неумисно» налетіли «братики» зі сходу,
На нещасну накинулись, та й зробили шкоду.
Вони тую калиноньку чорним крилом вкрили,
Пригорнули, аж сутужні дзвони задзвонили…
Прагнуть гілля обламати, ягоди склювати,
Та ще диким, брудним криком всю оклевітати.
Не піддайся, калинонько, не тужи, небого!
Допомоги вистояти попроси у Бога,
А Його велика слава, котра править світом,
Надасть сили і відваги забуяти цвітом.
| 
у Вас 
0
