Тут п. Губерман - запеклий атеїст, він і сам це стверджував в телепрограмі. Я, наприклад, більше схиляюся до того, що душа не помирає, що є інші виміри, правда, як і що - тільки здогадки, та все ж надія помирає останньою.
Так, п.Олесю, я народилася в буремні роки коли йшла третя хвиля колективізації, коли депортували всіх "куркулів", так званий "Прибой" - одна з найбільших сталінських депортацій і активно продовжувалася радянізація західних областей України, коли йшла активна боротьба з підпіллям ОУН і продовжувалися переслідування членів УПА і їх сім'ї. Як ви знаєте, такі події не проходять одним днем і залишають по собі рубці на долях людей. І хоч мої рідні не були куркулями, та в них була інша причина боятися НКВД, то ж у віці 4-5 літ я добре знала куди бігти ховатися і що кому можна говорити. Але в житті, як на тій довгій ниві, довелося пройти через усе; і піонерія, і комсомол, і заборони святкувань релігійних свят, і ще дечого багато, та я загартована змалку, як той партизан, стійко все перейшла, старалася дружити з правдою, зважувати за і проти, тому що все пізнається у порівнянні, а віру і бажання бачити Україну вільною - заберу із собою в могилу.
Всьому вина ця нескінчена зима і погода зі своїми вибриками, а душа, в нашому з Вами віці, дуже чутлива і тіло з'їдають всякі хвороби, от і лягають на папір такі похмурі вірші. Тримайтеся, весна уже відкрила двері у свій прекрасний рай. Всіх благ!
Щиро Вам дякую за коментар, бо вже було подумала чи варто писати таке, якщо нікого це не чіпає, чи справді так всі збайдужніли, що не хочуть, навіть заперечити, коли я не права. Всіх благ!
Воно зрозуміло, що все в руках Божих, але у кожного із нас Його іскра, і якщо вже так скептично ставитися до себе, то буде означати неповага до Бога, адже Він дарує кожному щомиті свою безмежну любов, вчить любити ближнього, як самого себе і жити в любові до світу. Якби там не було, п. Василю, але Вам дароване життя і воно ваше, і дорога по якій Ви йдете - Ваш вибір.
Поки сонце в небі світить, Поки око бачить світ Люди бавляться, як діти, Хоч уже на схилі літ…
Марні старання, п. Олесю, бо наш Кобзар ще в 1858 році будив ту свідомість у народу, "А віз і нині там" Я не нездужаю, нівроку, А щось такеє бачить око, І серце жде чогось. Болить, Болить, і плаче, і не спить, Мов негодована дитина. Лихої, тяжкої години, Мабуть, ти ждеш? Добра не жди, Не жди сподіваної волі — Вона заснула: цар Микола Її приспав. А щоб збудить Хиренну волю, треба миром, Громадою обух сталить; Та добре вигострить сокиру — Та й заходиться вже будить. А то проспить собі небога До суду божого страшного! А панство буде колихать, Храми, палати муровать, Любить царя свого п'яного, Та візантійство прославлять, Та й більше, бачиться, нічого.
Як Ви добре сказали у своєму вірші "Правда в правді – не своя.", бо ось Ви вже святкуєте Воскресіння Господнє, а в нас Він ще на хресті і тільки через неділю воскресне, і де тут правда, і кому це вигідно отак колотити людьми. Веселих Вам свят і смачної паски!
Позитивні емоції вилились із Вашого доброго серця, яке своєю любов'ю хоче огорнути ввесь світ. Страшна трагедія. Дай, Боже, сили і терпіння всім хто постраждав у тому страхітті!
Життєва казка і мораль її правдива. Просто диву даєшся, роздумуючи, як може влада так безлабурно відноситися до свого народу, адже народ - це країна, а не буде народу, то навіщо влада...
Я Вам завидую, білою завистю, ,п.Світлано, що у вас є клуб і друзі однодумці, бо живе слово, підтримка, порада для всіх нас має велике значення. Гарно!
Я не знаю, як оцінити цей вірш, тільки дивуюся, які ми люди непостійні. Ще не далеко відійшов 16-тий рік... Пам'ятається, як ми всі переживали за Надію, яка томилася в російській тюрмі і Ви, п.Борисе, в тому числі, і ось варто було людині оступитися(ще не доказана вина, хоч її знайдуть і докажуть, навіть, якщо її там і не було, бо в центрі влада), як ми вже готові обізвати, облити брудом, начепити ярлика і викинути на смітник історії. Мені, як матері, її шкода, і я чомусь не впевнена, що вона мала намір зрадити Україну.