Тут почерк нам зовсім не треба чіпати, Щоб долю, як квіточку, не заламати... Бо ми не напишем ні крапок, ні літер... Комп'ютер нам видасть усе через принтер.
Ще до кінця, моя прекрасна панно, В тернистий день дорога пролягла, Ще все гірчить і бачиться туманно, І кров тече із серця, і чола, Та ми із Богом, знаю це вже точно, Вчимось від Нього цих важких терпінь, І вистоїмо правду остаточно, На зло усяких вмінь і розумінь.
Ці стежки польового звивання Кличуть часом не зовсім туди... Всі чекають кохання - зітхання, А не м'яті листки лободи. "Знаю точно - життя" безкінечне І колись, та скінчиться війна, Може листя сюди й недоречне, Та любов - річ така потайна, Що війною підняті флюїди Заставляють звиватись стежки, Де російські страшні людоїди Українські годують "мішки".
Ми повинні дякувати Богу за кожну прожиту годину. Вірш треба трішки підправити. ТОБІ Я БОЖЕ ДЯКУЮ ЗА МИТЬ, ЗА ТУ,В МЯКІЙ ЗІ МНОЮ МОЇ ДІТИ, КОЛИ ВІД ЩАСТЯ СЕРЦЕ ТУКОТИТЬ, НУ, ЯК ТАКІЙ ХВИЛИНІ НЕ РАДІТИ.?
КОЛИ ЗІ МНОЮ ВСЯ МОЯ СІМ"Я: СИНОК І ДОЧКИ, І МОЇ ОНУКИ. БАГАТО ЇХ,А Я У НИХ ОДНА, ЦІЛУЮ В ЩІЧКИ І В МАЛЕНЬКІ РУКИ.
ТОБІ Я БОЖЕ ДЯКУЮ ЗА ВСЕ: ЗА ТЕ ЖИТТЯ,ЯКЕ УЖЕ ПРОЖИТО, НЕ ЗНАЮ,ЩО МАЙБУТНІЙ ЧАС НЕСЕ? ТА, СЛАВА БОГУ , ПОЛОВИНУ СПИТО.
І знову обман, п.Ірино?- " не обо’язково про це говорити суспільству…" А я думаю, що во главу вугла треба поставити закон і ревниво слідкувати за його виконанням, тоді в суспільстві наступить спокій і розуміння, і цінуватиметься самодисципліна.