Пане Володимире, не ображайтесь, та мені від Вашої усмішки сумно стало. Я просто нещодавно зустрічалася з одним із наших бійців. Хлопець розказував про життя на території АТО: "Діти не фантики збирають, а патрони, уламки снарядів..." Мені страшно, а не смішно від таких реалій.
Я так часто думаю про наших хлопців які там, на передовій... Усе намагаюся відчути їхні думки, почуття... Мені не вдається. А Вам вдалося це зробити глибоко, щиро, душевно!
Не переписуватиму тільки тому, що у мене досвіду життєвого тепер більше, погляди інші... А тоді вірш здавався якщо не ідеальним, то прийнаймі завершеним.
Ти завжди знаєш, що вклав у свій вірш, тому і варіацій немає. Читачеві залишається здогадуватися, читати по-своєму залежно від власних поглядів, спогадів, досвіду...