Ви ніби побували в нашому місті,там тільки(біля мого будинку) не рубали ,а безжалісно віддирали гілки з бідної абрикоски, щоб першим дістатися до напівзелених плодів.
Як жодна жінка, -не підтримую війну, Нема їй оправдання і не буде. Прошу щоденно МИРУ ,у НЕБЕС прошу, А у людей:"Опам"ятайтесь,люди, всюди!!! Вірш болісний,але від реальності не втічеш...
Перший сніг на далоні ловлю, Ніби хочу сніжинки зігріти, Знаю,що цим їх тільки згублю, Пам"ять спогадом можу живити. Ось такі радочки навіяв мені ВАШ вірш,пане Петре! Гарний вірш,приємно читати і поринати в спогади.
Цей вірш поєднав у собі біль і гіркоту,уміння вбачати красу в польових буднях,у чорноті і безжалості війни!Вірш вразив!!! Та маймо НАДІЮ на те,що Всі,хто там на блокпостах ,польвих наметах,матимуть можливість весною милуватися красою справжніх конвалій.