ява сімнадцята
ПЛАЧЕ РОСА – БЕЗ ГОЛОСА…
Кобзар
…І потягнулися днi,
Наче отара –
ОдинАковi i сумнi.
Марiя (подумки)
Любов, як свiчка...
що горить, та плаче.
А лиш дмухнеш –
вона одразу вмре.
Козаче мiй,
далекий мій козаче,
за серце туга,
як мороз бере.
Було довкола нас з тобою лiто -
був пишний цвiт
i розмаїтий свiт...
Рiлля
нiмує там, де грало жито
і журавлят
тривожно-затяжний полiт.
Скажи ж менi,
нащо гартують крила
отi сумнi,
мов янголи, птахи?
Як рано їм верба нашепотiла
захмарну путь
за всi людськi грiхи...
За хмарами означенi шляхи.
Яка їх доля
невблаганно кличе?
Мов журавля,
душа моя кигиче,
до раю плаче,
та тяжкi грiхи.
...З чиїх намов
церковний паламар
на вiвтарях свiчки завчасу гасить?
Верба нашiптує дорогу понад хмар -
прощай, прощай
життя мого
окрасо.
Мазепа
(Лист I )
"Моє серденько,
мiй трояндовий квiте,
серцем на те болію,
що не далеко ти од мене,
а я не можу очей твоїх
і личенька білого
бачити;
Через сеє пiсьмечко
кланяюся
і цілую тебе,
любляче".
Марiя.
Я люблю Вас далеко – де спокiй.
Супокiй. Де сонети свiчІ.
Я не вдарюсь, як птах одинокий,
Об шибки` ваших вiкон вночi.
Не стривожу.
Така вже я добра,
Хоч до рани мене прикладiть...
Горошиною сонця за обрiй -
закотилася. Там догорiть.
Мазепа
(Лист 2)
"Моє серденько,
зажурився,
почувши од дівчини таке слово,
що Ваша Милiсть
сердиться на мене,
бо Вашу Милiсть
при собi не затримав,
але одіслав тоді додому;
уваж сама,
що б з того виросло.
Перше:
твої родичi
по всьому світу розголосили б,
що взяв у них дочку
уночі
силою
і тримає у себе
замість наложниці.
Другая причина:
державши Вашу Милiсть у себе,
я не зміг би нізащо витримати,
да i Ваша Милiсть також;
і мусили б ми
мiж собою жити,
як чоловік і дружина,
а потім
прийшло б
неблагословіння од церкви
і наказ,
щоби нам розійтися.
Куди ж би мені тоді подітися?
Та й Вашу Милість жаль,
щоб потом
на мене не плакала".
Марiя
Ви йшли - як Бог.
I срiбний нiмб Вам голову вiнчав,
Я вслід би кинулась -
Та стала, вкопана, мов камiнь.
А моє серце, як з колиски дитинча,
Схопилось босе i потюпало за Вами.
Ви йшли - як Бог.
I сiрий шлях стелився Вам до нiг,
Мов хтось розмотував
сувiй простого краму.
А моє серце – чи спинить нiхто не мiг?! -
Збивало пальчики, так тюпало за Вами!
Та де йому за Вашою ходою?
Ви, наче Iстина, - куди там наздогнати...
Впаде, заблудиться, i вiчно сиротою
У чужi вiкна буде заглядати.
Ви йшли - як Бог.
I срiбний нiмб Вам голову вiнчав.
Я вслід би кинулась - та стала,
вкопана, мов камiнь.
А моє серце – нерозумне дитинча -
Схопилось босе i потюпало за Вами…
Мазепа
(Лист 3)
"Моє сердечне кохання!
ПрОшу i дуже прОшу,
знайди змогу
зі мною побачитися
для усної розмови;
Коли мене любиш –
не забувай же,
Коли не любиш –
не споминай же!
Згадай свої слова:
що любити обіцяла,
навіщось же мені
й рученьку біленьку подала.
I повторно
i постокротно прошу,
назнАчи
хоть на одну хвилину,
коли маємо iз тобою видiтися
для спільного добра нашого,
на яке сама ж раніше
сподівалася.
А заки побачимось –
пришли намисто
з шиї своєї, прошу..."
Марiя
…Життя рiзноманiтне i складне:
Є в ньому всьОго – i чеснот, i бруду.
Пройдуть роки – забудеш ти мене,
А я тебе нiколи не забуду.
I бiль, i радiсть – все колись мине.
Переживем i славу i огуду.
Пройдуть роки – згадаєш ти мене,
А я тебе нiколи не забуду.
Нехай у жертву ти принiс мене
Людськiй необережностi i суду –
Пройдуть роки – забудем все земне,
А я i ТАМ про тебе не забуду!
Мазепа
(Лист 4)
"Моє серденько!
Уже ти мене iзсушила
красним своїм личком
i своїми обіцянками.
Посилаю тепер
до Вашої Милостi
Мелашку,
шоб про все
домовилася з Вашою Милiстю;
не стережися її нi в чому,
бо вона
вірная Вашій Милостi i мені
в усьому.
Прошу i дуже прошу,
до ніжок
Вашій Милості прихилившись,
моє серденько,
прошу,
не одкладай своєї обітниці..."
Марiя
…Я пiду,
як у землю вода:
Так природно, i так поцейбiчно.
Хтось прицмакне – така молода!
Хтось зажуриться – всi ми не вiчнi...
Я пiду –
наче встану з-за столу,
Не прощаючись, вийду iз зали:
Ви мене не любили нiколи!
Ви нiчого менi не прощали.
Дзиґарi мою пiвнiч відбили -
Я одчиню тихесенько дверi...
Ви ніколи мене не любили –
Я чужа на цiй пишнiй вечерi.
Там, у сiнях, неначе в печерi:
Все темнiш i темнiш з кожним кроком.
Обережнiш! не рипнули б дверi,
Не злякати б кого ненароком!..
Темно й тiсно у цiй комiрчинi –
Чи вернутись до свiтла iзнов?..
Та менi вже нiхто не вiдчинить –
нi Надiя, нi Вiра,
нi Ви –
нi Любов...
Мазепа
(Лист 5)
"Моє серце кохане!
Сама знаєш,
як я сердечно люблю Вашу Милість.
Iще нiкого в світі не любив так:
мої тоє щастя i радість були б,
щоб нехай їхала та жила у мене,
тiлько ж я зважав,
який кінець з того може бути.
А тим паче при такій злостi
і заїдливостi твоїх родичів.
Прошу, моя любонько,
не одміняйся нi в чому до мене,
якщо вже неєдинократ слово своє
і рученьку давала.
А я взаємно,
поки жив буду,
тебе не забуду..."
Марiя
…Княгиня в бiлих горностаях
Невiдворотню ходою
Напівлетить-напiвступає
За ким? –
За мною?
За тобою?
В її очах така безодня,
Таке бездоння голубе!
Кого вiзьме собi сьогоднi? –
Може мене.
Може тебе.
Княгине в бiлих горностаях!
Прийшла збирать податки з душ?
Ти ж бачиш, я його кохаю,
Мене вiзьми –
його
не руш...
Мазепа
(Лист 6)
"Моє серденько,
Не маючи вістей
про справи Вашої Милостi,
(чи вже перестали Вашу Милiсть
мучити i катувати?)
мушу виїхати на тиждень у певні місця.
Посилаю Вашій Милостi
через Карла од'їздного гостинчика,
якого прошу завдячно прийняти,
а мене
у неодмінній любовi своїй
зберігати..."
Марiя
Провiяне i зiбране в пiдситок,
Через гайок, де бавиться ручай,
Я до млина своє принесла жито:
- Гей, Бiлий Мельнику! виходь-но та стрiчай.
Вусатий i косматий, як пустельник,
Примружив очi – до-о-овго впiзнає...
- Оце i все? – всмiхнувсь нарештi Мельник.
- Де ж вiзьмеш бiльше? Забирай, що є...
...Ще дотлiвало десь на стернях горно
З цеберки синiм присмерком залите -
Як два воли, боками терлись жорна
І перетерли в порох моє жито.
Все позмiтав i визбирав ретельно.
Як мiсяць сходив, наче порятунок,
З'явивсь у чорних дверях Бiлий Мельник
І простягнув через порiг нужденний клунок.
Як немовля, той клунок я приймала.
Десь рипнуло, а вiн сказав якраз:
- Щоб коровай спекти – цього замало,
Хай розчиняють пампушки
на парастас...
Мазепа
(Лист 7)
"Моє серденько!
Тяжко і боляче на серці в мене,
що сам не можу
З Вашою Милiстю
обширно поговорити.
Що не маю змоги
відраду Вашій Милостi
в теперішній печалі учинити.
Про будь яку потребу
Вашої Милостi до мене –
скажи цій дівчині до остатку.
Коли вони, прокляті твої,
тебе цураються, --
іди в монастир.
А я знатиму,
як на користь Вашої Милості
чинити.
Чого треба, i повторно пишу,
ознайом мене, Ваша Милiсть..."
Марiя
Рипить ярмо. Немов двi сивi хмари
Поволi, повагом, ступають два воли.
Спокон вiкiв, у споконвiчнiй парi
Тягнули плуга i в сьогоднi притягли.
Поперед ними – дзвонять косовицi!
За ними - чорна, мов полив'яна, рiлля.
А над рiллею – нетутешнi птицi,
Двi славнi птицi – звiдкись, звiддаля.
А Простiр, що мiняє днi i ночi,
Лемiш стирає - ге-е-ен ще до Могили!..
I хоч пташки про гарне щось туркочуть -
Та в однiєї ширший розмах в крилах.
...I йдуть воли по волi Батька й Сина,
І квилить птиця, та, що слабша на крилi,
і кружеляє згублена пiр'їна,
І западеться у полив'янiй рiллi...
Мазепа
(Лист 8)
"Моя сердечна кохана!
Тяжко зажурився,
почувши, що тая катувка
не перестає
Вашу Милiсть мучити,
як i вчора те учинила;
я сам не знаю,
що з нею, гадиною, чинити;
То моя біда,
що з Вашою Милiстю
слушного не маю часу
про все переговорити.
Більше од жалю не можу писати.
Тільки, щоб воно там не сталося,
а поки жив буду - тебе сердечно любити
і зичити всього добра не перестану,
і повторно пишу - не перестану,
на злість моїм i твоїм ворогам..."
Марiя
Дойшла уже до краю – до одчаю:
За все тебе люблю. За все прощаю.
Я так тобою ницо дорожу –
Прощаю все: i зраду, i олжу...
О Мудросте! Порадь менi пораду.
Навчи, як не прощать олжу i зраду.
Отямся, серце збожеволене моє!
А серце мовить – i на сонцi плями є...
Мазепа
(Лист 9)
"Моя сердечна кохана!
Бачу, що Ваша Милiсть
в усьому одмінилася
своєю любовiю колишньою
до мене.
Як собі знаєш:
аби потім
за тим не шкодувала;
Пригадай тiльки слова свої,
під клятвою мені данії,
тоді, коли виходила
з покою мурованого од мене,
коли дав я тобі перстень,
над котрий ліпшого,
дорогшого в себе не маю:
вже хоть як воно там буде,
а любов межи нами не одміниться,
ти казала…"
Марiя
Любов не вiчна.
Так, любов не вiчна.
Любов проходить,
як проходим ми.
Вона, як рiчка –
стрiмголова рiчка,
і, як трiсками,
бавиться людьми.
Любов, як повiнь –
схлине i нахлине.
Затягне в вир,
на мiлину приб'є...
Любов минуща,
як сама людина,
Любов, як сонце,
що не в кожнiм є.
Любов правiчна
i, як рай, прекрасна.
Любов як зЕло,
що гранiт проб'є.
Любов конечна –
але й сонце згасне!
А поки згасне –
благодать, бо є...
Любов як рiчка,
що безмежно плине
(недавно –
соромливе ручая...)
Любов така,
яка душа в людини:
не плач на неї –
суть вона
твоя.
Мазепа
(Лист 10)
"Бодай того Бог з душею розлучив,
хто нас розлучає.
Знав би я, як над ворогами помститися.
Тiльки ти мені руки зв'язала.
Я з великою сердечною печаллю
жду од Вашої Милостi вістей,
а в якім ділі - сама добре знаєш.
Прошу тебе дуже,
дай мені чим швидше відповідь
на сеє моє писання,
моє серденько.."
Марiя
Перетлiй i вичахни. - Допоки!
Вiн глухий, молись чи не молись,
Одкаснись вiд нього, одсахнись –
Вiн лихий, пiдступний i жорстокий!
I не простягай йому крила -
Вiн земний, немов гранiтна брила.
Вже любов його здiймала й не зняла -
Тiльки марно поламала крила.
Перетлiй i вичахни. Навiки!
Як жебрачка, не молись пiд плотом.
Це кумир - глухий i многоликий.
То не нiмб - то чиста позолота...
Мазепа
(Лист 11)
"Моя сердечна кохана,
Наймиліша, найлюбіша Марiє!
Раніше смерті на себе сподівався
Чим такої в серці Вашому одміни.
Згадай тільки свої слова,
Згадай присягу свою,
Згадай свої рученьки,
Які мені неоднократ давала:
Що мене, хоть будеш зі мною,
Хоть не будеш - до смертi любити обіцяла.
Згадай нарешті любу нашу розмову
Коли була у мене в покоях:
«Нехай Бог неправедного карає,
А я - хоть любиш, хоть не любиш мене -
До смертi тебе любити
I сердечно кохати не перестану,
На злість моїм ворогам», - казала.
Прошу і дуже прошу тебе, моє серденько,
Яким завгодно чином
Знайди можливість побачитися зі мною,
Бо маю знати,
Що нам з Вашою Милiстю далі чинити.
Боюсь, більше не буду ворогам своїм терпiти
І остаточну помсту вчиню`,
А яку - сама побачиш.
…Щасливішi мої пiсьма,
Що в рученьках твоїх бувають,
Аніж мої бідні очi,
Що тебе не оглядають..."
Марiя
Як умру - всiх чекає ця проза,
На могилi - кому б не прийшлося,
Посадiть менi кущ верболозу -
Срібнокрилий, як в нього волосся.
...Вся земля менi стане труною,
А душа перекинеться в дзвiн...
Верболiз, як потягне весною,
ПосивІє, i стане як вiн.
I не треба менi нiчого:
Нi жалю, нi зiтхань, анi слiз...
Хай за мене помолиться Богу
Срібнокрилий, як вiн, верболiз...
Мазепа
(Лист 12)
"Моя сердечно кохана Марiє!
Уклін мій віддаю Вашій Милостi,
Моє серденько.
А при поклоні
Посилаю Вашій Милостi гостинця -
Книжечку i обручик дiаментовий;
Прошу тоє завдячно прийняти,
А мене в любовi своїй неодмiнно ховати;
Нехай дасть Бог з кращим привiтати.
А за тим цілую уста кораловi,
Ручки біленькiї,
Моя любцю коханая..."
Марiя
Ну що ж iще сказать тобi,
єдиний?
Iди.
Дороги нашi розiйшлись.
Я зцiплю в серцi крик той лебединий,
Де бiль i жаль у вiдчаї злились.
Над розум почуттiв стихiйна сила!
Я шугону! Рвонусь в безумну вись –
Свiдомо у польотi згорну крила
I в землю каменем! -
Iди.
Не оглянись.
(*Листи Гетьмана Мазепи – Бантиш-Каменський, «Малоросія»; мова листів осучаснена автором)
у Вас 
0
