Дякую,люба Лесю!Оце я згадала про те,як ти у одному зі своїх коментів розповідала,що твій син дуже чекає першого снігу...І мені захотілося написати про оті світлі враження від першого снігу!..
На жаль,ще немає...Це тільки мої спогади про минулорічний сніг і про песика,що на радощах пірнав у сніг! Маю надію,що вже скоро засніжить!Дякую Вам щиро!
Скажем тиранам - досить! Рабство - це гірше смерті!- Сильно.Справжній маніфест.Зараз дуже бракує такої проникливої патріотичної лірики і таких високих ідей.Народ занепав духом...Як же хочеться достукатися такими вогненними щирими словами до кожної душі!..
Гарний образ блукальця,який не знає спочинку. Та,як сказала пані Катя:нам спокій тільки сниться...Втім,якщо шукати,то таки знайдеться той омріяний поріг.У слові "тмі" Ви пропустили "ь".
Сильний твір,промовистий. Так,людська зажерливість не знає меж.Вона поширюється на все.Скоро дійдуть до того,що й повітря почнуть приватизовувати,щоб отримати з цього якийсь зиск.Лячно стає,коли задумуєшся над цим...Чи має людина право на таку власність?Адже земля належить всім нам і нікому не відміряно Богом більше,аніж іншим.Є над чим задуматися.Та чи усвідомлюють це ті,що прагнуть володіти?
вітер скинув на дах розбив іменне сузір`я: знадвору вІдсвітом на семи вітрах, у вікні дотліває «Кассіо...» - «пе...я»…-гарне порівняння...Красивий вірш,чуттєвий і журливий...Життя непередбачуване,як несподіваний вітер.Дуже гарно і щемно!..
Така пора для нас, така привичка, Шляхи свої заплутувать в надміру. Боротись за мету, шукати стрічку, Щоб самих себе витягнуть із виру. -о так!.. Самі все заплутуємо,а потім нарікаємо...Справжній мазохізм! Правдиво,пане Іване!
Як добре всім у задумі рікою, Пливти під сплески запалого весла. Вмивши личко джерельною водою, Зустрівши хвилю прозорого тепла...- Так світло-настроєво і окрилено! Гарно! Правда,є зайві розділові знаки,їх варто рибрати:
Змиє час цю ознаку соромливу, На полі, в морі, на річках і в хаті. Добро вітрами добрими, як диво, Шляхи обвіє, ласкою початі.
В лісах, в садах, на долині і в гаю, Квіт прокинеться вранці із росою, Відчув на гіллі розквітчанність свою, Стане враз повен щастям і красою.
Як добре всім у задумі рікою, Пливти під сплески запалого весла. Вмивши личко джерельною водою, Зустрівши хвилю прозорого тепла.
З криниць своїх під зіркою святою, Питво черпати в окрасі молодій, Сил набравши, твердинею міцною В душі тримати в ознаці золотій.
Де крила мрії, мов ажурні в’язки – На спицях янголів яскрава нить... - Прекрасна меланхолійна лірика,чуттєва і трепетна.Отака вона-малярка-осінь,щира натхненниця поета!