Цими проникливими віршами Ви вклали часточку своєї душі у цю скорботну трагічну дату нашої історії...Вічна пам'ять нещадно замореним жертвам сталінського геноциду... Хай не гасне свіча пам'яті...
Не цмулити б цю відразу - убити в душі ягня! Не мучитись, не любити, не пити жалю напій...-якби ж то!..Та вразливе серце не примусиш замовкнути...Дійсно,кількома реченнями так багато сказано!
Нещасний, нужденний світе, Крізь морок прорвись до світла, Зцілися від скверн, прозрій!- Сильно!Пора!Скільки вже можна отак сліпцями навпомацки?Якби ж то достукатися до всіх збайдужілих...
Люба Валю,дякую,що так високо оцінили мої скромні спроби заглибитись у філософію...Філософську лірику дуже люблю,а от писати на цю тему вірші рідко наважуюся-мабуть,ще не достатньо життєвої мудрості... Так гарно Ви уявили,як я пишу цей вірш-я аж сама збоку замилувалася собою!.. Дякую Вам тепло і лагідно-кленово!
Ця сумна історія ще раз підтверджує,що зовнішність-це другорядне.Перш за все треба звертати увагу на внутрішній світ людини.Чомусь молоді люди,обираючи собі пару,надають перевагу в першу чергу зовнішній красі,за що потім гірко доводиться розплачуватись... Життєво і повчально.