НЕБОЖЕСТВЕННА КОМЕДІЯ-2012

(завіса перша)

…вже й мого

сина

життя

спішить до половини,

а що моє:

давно униз

з горбочка

покотилося навскіс

…якось

удвох собі із сином

левадою

блукали без причини,

впивались запахом ясмину,

і не помітили були,

яким випадком забрели,

коли!

утрапи-ли –

в жахливий

дантів ліс…

і нагодились

акурат на ту годину,

коли у лісі тому,

мовчазному

двоногі звірі

полювали на людину:

бач, увійшла

без дозволу вона

у ліс привласнений –

і в тім її вина…

в людській подобі

зажерлива

привладна звірина

вчинила лОви:

принюхавшись,

по сліду йшла,

знайшла,

з рушниці встрелила

як вепрові,

людині тій

у лоба,

ще й розчленила тіло безголове,

як ніби дикого загнала кабана…

в людській подобі…

зажерлива

привладна звіринА:

за ребрами –

бездушна порожни-на,

гніздо пихатості

нечистої і злоби…

такі жахи

(мабуть,

заради вступу – чорні…)

явив безпрИстрасний

примарний ліс –

куди там дантова

плямиста і проворна,

витка середньовічна рись!..

(…давно вже рись

містично-комедійна та,

як вид, перевелась «на пОль-та»…)

…заледь оговтались

від тої дивини:

чи нам однакові

вже сняться сни?..

коли невдовзі із хащовини

почувся тріск… і рик,

страшний і грізний  –

ведмідь поранений?

чи тур? чи бик?..

тут розпанахав

простір дикий рев,

аж листя

обтрусилося з дерев…

ховатися, моя дитино, марно:

спішить до нас,

за класикою жанру,

страшний і зголоднілий дантів лев…

аж ось і він,

як лісовий пожар, поміж стволів

 сторчмагривасто

безутримно мчиться,

а поруч –

ще із ДО-дантових часів –

стара, як світ,

коростява вовчиця…

худа й голодна

од прежда віка –

ця рангова цинічна самка

ніколи і нічим

не насититься…

вовчиця й лев –

зажерливість і влада

людська, земна:

одвічна пара –

не розлий-вода…

симбіотично-

нерозділена вона –

лісів розкрадених

примара

…отак без приводу

накинулась на нас

захланна лісова худоба:

мирської влади –

заздрощ і жадоба.

лев і вовчиця

в лісі тім були

не звірі –

симво-ли!

не Роду лЮдського,

але людськОї зграї –

що боже все  

в людині зневажає,

все відбирає,

все

ненаситно поглинає,

все нищить і вбиває,

ні міри, ані ситості не знає…

і не спізнає

…наблизивсь лев

і звівся з ревом на дибки –

заніс над головами

нашими

кігтисті владні

«длані» –

а ми дивилися, як дві

вологоокі лані,

хоч мали б

(за правилами жанру)

з усіх «копит» –

пуститись навтьокИ…

замість бадьоро накивати

із того місця,

душі в п`яти

мерщій сховати –

бовванами двома стояли

і дивувались ми

здичавілої влади –дія-ми

брутальними…

відверто агресивними

…о, Боже…

нИшечком сказала я, –

Ти всім нам –

справедливий Судія…

в ту ж мить

ми опинилися за лісом,

мов хтось

невидимий

навпіл роздер

обстріпану

стару завісу –

примари-лісу…

29.11.2012