"Здається, є воля та долі нема..." Може й так, бо кожен повинен плекати свою долю сам. А ми звикли, що за нас думає хтось: бригадир, голова колгоспу, голова сільради, партія і т. п. Хай думає кінь, бо в нього здорова голова...Тому й такий результат... Бог дав нам такий мозок (мільярди клітин!), щоб ми думали, думали, думали... "О, Боже, прости нам безмежні гріхи, Дай розуму, щастя, добра до снаги. Пошли нам Творця, що будує мости, Бо хрест руйнівний вже несила нести!" Несете руйнівний хрест? Не несіть... Киньте його! Хто вас заставляє? Просите Бога, щоб дав Творця? Та Бог і є Творець всього видимого і невидимого... І в Біблії написано, що Ісус учора, сьогодні й навіки Той самий... Бог не змінюється... Читайте Святе Письмо... І любіть Його...
Славна тема... А розмір? А ритм? Та й коми розлетілися, мов пір'я... "Радіють всі дерева і листочки..." По цьому першому рядку потрібно рівняти всього вірша... Людоньки, чого ж ми такі байдужі до своєї мови? Сідаймо і навчаймося! Хочемо, щоб нашу мову любили і знали чужинці... А самі?..
Звісно, це тема болюча і варта уваги... Та розмір і ритм вельми сумбурні... Потрібно дотримуватися розміру і не ламати ритму... В інеті є достатньо навчального матеріалу... Не ігноруймо... Проходьмо лікбез...
Відчувається передгроззя... І відгуки дружні... Часом аби щось написати... Признаки (рос.) - ознаки... Будь ласка, не засмічуймо свою мову і душі... Не перехоплюймо чужих помилок... Думаймо...
Цікава , звичайно, гра слів... І добре написано... Але що це за "суспільство диких"? А далі "вовчих"? Груба, базарна лексика не для віршів... Не принижуймо самі себе...
Гарний вірш, хоча й не довершений... Ось фраза... "На морі місяць унікальний водою й небом водночас..." Поміркуймо над її змістом... Не в'яжеться перший рядок з другим... До того ж наголос у слово водн`очас... Другого не існує... Любімо свою мову, вивчаймо її ретельніше... Успіхів!
Ой,плакала Україна , Сльози витирала, Знала вона часто кривду, Часто біду знала. Паплюжили і ганьбили Пани та вельможі, Що з"їжджались з-за кордону, Випещені й гожі.
"Що з"їжджались з-за кордону, Випещені й гожі?.."
Років тридцять-сорок тому такий вірш був би на часі... Могли б ще й премію дати... А зараз і своїх панів - хоч греблю гати... Але що ж то за пан, який себе не поважає?..
Збиваю росу у заплутаних травах і слухаю дзвін веселкових краплин, що ноти вивчають - високі октави, Та гаму збиває гіркущий полин. Аж ось грибовисько. В крислатих сомбреро гриби, мов у хоро стоять навкруги… А в небі – гардини, і в небо, мов пера, злітають тумани, а може й луги…
Гарний вірш, аж дихає ранковою свіжістю… Гамма (рос.) – гама… Варто, мабуть, пошліфувати 3-4 рядки третьої строфи… …ліхтарів в сподіванні (звукопис…) що день дасть їм змогу хоч трішки спочить. Розтягнений (багатослівний) рядок… А вірш цей натхненний … У Вас є хист… Тож плекайте його… Щиро вітаю… Успіхів!
Люба тема спонукає до серйозного мислення, а така тим паче... Чим відрізняється поезія від прози? Чітким ритмом і римами... Нараз машина протрусила, Ота, що з поля хліб возила. Спішила так на елеватор, Що губив зерна цей аматор.
"Ми гріх один для одного..." Це лепська мініатюра... Та, певно. у вирі почуттів загубилася десь рима... В тобі-пісні?.. Ви знаєте, Ірино, що талант - це праця... Це ключ до Храму поезії, тож не загубіть його... Розкрилля і високого, безхмарного неба!
" З тобою" Це щемний і щирий вірш. Добре заримований, та ритм у ньому кульгує... Змінювати ритм дозволяється її величністю Музою тільки тоді, якщо цього вимагає задум, тобто для підсилення сказаного, а не випадково... Зітреш зайве слово - і рядок бринить...
"В душі гармидер ?.." Кожен повинен берегти свою душу, плекати її, а про поета й говорити нічого... "Ще й мужики трапляються дурні, Ну, ляпнула, -- подумаєш, дурничка..." Ця фраза не для вірша... Вона з вулиці... У поезії не повинно бути дурничок...
Загалом, звісно. цікавий вірш, але... Ось рядок: "І небо істеричне плаче..." А чому небо істериче? Це зовсім випадкове слово, воно тут зайве і не доречне... Далі... "Кава і чай залили всі дороги... " Перепрошую, але це звичайний несмак... Остання строфа майже довершена: Душа у кофтині нового фасону Блукає по вулицях і по бульварах, І падають в небо – калюжу бездонну – Краплини очей моїх карих. Чому майже? Хіба ж небо - калюжа бездонна? Та навіть у велику зливу чи грозу його таким не назвеш... Яким тільки воно не буває... І все ж калюжою небо не було ніколи... Бо це НЕБО! "І падають в небо Краплини очей моїх карих. .." Це прекрасно... Чому? Бо це поезія...
Tримайте свій високий, гідний чин- не запускайте в нього злість і бруд! Славні думки джереляться з душі Вашої, тому й рядки добірні, та й строфи туляться одно до одної... Вітаю!
Тема прекрасна, бо кохання вічне, вічне ж бо життя... Але вірш зовсім слабкий... Хвалите одне одного на кожному кроці за школярські вправи... Для чого?.. Тільки шкодите... І собі, і комусь... Ні відповідальності перед словом, ні вимогливості до себе й до інших... На голому місці ніщо не росте... Без праці, старанливості та душевної напруги нічого не вийде... Пишете за принципом: хлопці, дамо три норми за зміну?..
Я мав на увазі, що треба шліфувати й шліфувати... Кожну строфу і кожен рядок... Тільки тоді буде прекрасно, Миколо... Мені подобається твоя наполегливість...