Ірина Шинкарук

"А осінь фарбує місто у сіре"
А осінь фарбує місто у сіре,
Червоне і жовте (чомусь не гаряче),
І сонце уже не порошить проміння,
І небо істеричне плаче.

Люди стрибають по мокрім асфальті,
Кава і чай залили всі дороги,
Бруківка неначе газетна шпальта,
Ще свіжа – волога, волога.

Душа у кофтині нового фасону
Блукає по вулицях і по бульварах,
І падають в небо – калюжу бездонну –
Краплини очей моїх карих.

"В душі гармидер"
В душі гармидер. Тісно. Тісно
Моїм думкам у голові.
Повітря в груди набирати пізно.
Я вже сказала. Ви були праві,
Казати "ні” – моя жахлива звичка.
Ще й мужики трапляються дурні.
Ну, ляпнула, -- подумаєш, дурничка...
Заглянь у серце, що там ? – в глибині

" З тобою"
З тобою солодко вмирати
І знов народжуватись вмить, І відчувати, відчувати,
Як у мені горить, горить
Чуття, любов, натхнення, віра ...
І я злітаю в небеса,
І лиш твоє тремтливе "Іра”
Мене вертає. Чудеса!
Я знов жива, я хочу жити,
І пити губ твоїх тепло.
Ні, не минуле ворушити,
Воно вже зникло, витекло
З душі моєї, з мого серця,
І зараз в ньому тільки ти і Бог,
Що відчинив нам дверці.
І ми зуміли в рай війти.
Удвох.

"Ми гріх один для одного..."
Ми гріх один для одного ,
Ми – рай,
Ми почуття,
що плещуть через край
І тіл і душ.
Я прошу, не поруш
того, що є,
Бо все моє
Народжене в тобі.
А все твоє
Від мене прилетіло.
Ми десь у снах
Народжуєм пісні,
Але болить
одне на двох
Єдине тіло.