Шинкарук Ірина Володимирівна народилася 1979 року у м.Фастів Київської області.Зараз проживаю у м.Києві. Освіту здобувала одночасно в Житомирському Державному педагогічному університеті ім. І. Франка на факультеті філології та в Житомирському училищі культури на хормейстерсько-диригентському відділі. Другу вищу освіту отримала в Національному Університеті культури і мистецтв, де пізніше викладала естрадний спів. Свою "концертну діяльність" розпочала з чотирирічного віку в дуеті з батьком - Володимиром Шинкаруком. У 1990 році виграла свій перший музичний конкурс - "Замкова гора" /м. Житомир/ Поетичні збірки "Народження голосу" /2001р./; "Відчуваю" /2004р./
"А осінь фарбує місто у сіре" А осінь фарбує місто у сіре, Червоне і жовте (чомусь не гаряче), І сонце уже не порошить проміння, І небо істеричне плаче.
Люди стрибають по мокрім асфальті, Кава і чай залили всі дороги, Бруківка неначе газетна шпальта, Ще свіжа – волога, волога.
Душа у кофтині нового фасону Блукає по вулицях і по бульварах, І падають в небо – калюжу бездонну – Краплини очей моїх карих.
"В душі гармидер" В душі гармидер. Тісно. Тісно Моїм думкам у голові. Повітря в груди набирати пізно. Я вже сказала. Ви були праві, Казати "ні” – моя жахлива звичка. Ще й мужики трапляються дурні. Ну, ляпнула, -- подумаєш, дурничка... Заглянь у серце, що там ? – в глибині
" З тобою" З тобою солодко вмирати І знов народжуватись вмить, І відчувати, відчувати, Як у мені горить, горить Чуття, любов, натхнення, віра ... І я злітаю в небеса, І лиш твоє тремтливе "Іра” Мене вертає. Чудеса! Я знов жива, я хочу жити, І пити губ твоїх тепло. Ні, не минуле ворушити, Воно вже зникло, витекло З душі моєї, з мого серця, І зараз в ньому тільки ти і Бог, Що відчинив нам дверці. І ми зуміли в рай війти. Удвох.
"Ми гріх один для одного..." Ми гріх один для одного , Ми – рай, Ми почуття, що плещуть через край І тіл і душ. Я прошу, не поруш того, що є, Бо все моє Народжене в тобі. А все твоє Від мене прилетіло. Ми десь у снах Народжуєм пісні, Але болить одне на двох Єдине тіло.
Загалом, звісно. цікавий вірш, але... Ось рядок: "І небо істеричне плаче..." А чому небо істериче? Це зовсім випадкове слово, воно тут зайве і не доречне... Далі... "Кава і чай залили всі дороги... " Перепрошую, але це звичайний несмак... Остання строфа майже довершена: Душа у кофтині нового фасону Блукає по вулицях і по бульварах, І падають в небо – калюжу бездонну – Краплини очей моїх карих. Чому майже? Хіба ж небо - калюжа бездонна? Та навіть у велику зливу чи грозу його таким не назвеш... Яким тільки воно не буває... І все ж калюжою небо не було ніколи... Бо це НЕБО! "І падають в небо Краплини очей моїх карих. .." Це прекрасно... Чому? Бо це поезія...
"В душі гармидер ?.." Кожен повинен берегти свою душу, плекати її, а про поета й говорити нічого... "Ще й мужики трапляються дурні, Ну, ляпнула, -- подумаєш, дурничка..." Ця фраза не для вірша... Вона з вулиці... У поезії не повинно бути дурничок...
" З тобою" Це щемний і щирий вірш. Добре заримований, та ритм у ньому кульгує... Змінювати ритм дозволяється її величністю Музою тільки тоді, якщо цього вимагає задум, тобто для підсилення сказаного, а не випадково... Зітреш зайве слово - і рядок бринить...
"Ми гріх один для одного..." Це лепська мініатюра... Та, певно. у вирі почуттів загубилася десь рима... В тобі-пісні?.. Ви знаєте, Ірино, що талант - це праця... Це ключ до Храму поезії, тож не загубіть його... Розкрилля і високого, безхмарного неба!
Пані Ірино, щиро радий Вас бачити в дружній компанії сайту "Анумо знову віршувать!". Маю надію, що тут Ви знайдете справжніх друзів по перу та натхнення для нових творів.
Ви вся в пошуках, пані Ірино! Рада вітати вас на сайті і побажати друзів, доробку, наснаги! Всіх благ!
Додати коментар:
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
у Вас 
0
