Сирий вірш... Кульгає ритм, розгублені рими... Не відпустити грунт з очей?.. Авторові треба вдумливо читати, перевіряючи зміст... Кожен повинен бути сам собі редактором... Кожен! У більшій чи меншій мірі... І раджу слідкувати за комами, любити їх, як і мову взагалі...
Задум чудовий... Але вірш зовсім не шліфований... Мабуть, не вистачило часу чи терпіння... У душах наших схована мудрість Богом... А як знайти її там? Певно, спочатку треба відкрити Йому своє серце... Молодість? юна? – шалена в ній страсть... Чи молодість, чи юність...Щось одне... Так не поєднується... Страсть (рос.) - пристрасть... У Вас є потужний потенціал творчий... І потрібно докласти чимало зусиль... Без поспіху...
Дякую за увагу... Кожен має право вибору... А щодо можновладців, то хіба для когось є секретом їхній вибір? Тепер про суржик... Шліфуймо кожен рядок, думаймо... Треба писати літературною мовою, тільки літературною, якщо це не пародія чи не сатира... А то пишемо, як говоримо... А як найчастіше говорять? Як попало... Кажу знайомій чи знайомому про те, що треба правильно розмовляти, ти ж можеш краше...І що чую у відповідь? А, мені й так добре... Невже ми деградували до того, що нам хтось повинен платити гроші за те, щоб ми хотіли добре розмовляти своєю мовою?.. А, може, й справді?..
Шановний віршувальнику, Ви, певно, знаєте, що треба шукати рими для того, щоб передати зміст, а не просто підганяти зміст під випадкові рими... Але не завжди Ви дотримуєтеся цього правила... Чому? Порушуєте ритм, а це у віршах робити не гоже... Стоїть хатина в красі з природою?.. Сипле радість і стеле щастя ясне, І ніжно пестить пейзажі золоті?.. Будь красуня, цвіти будь ласка?.. Тут варто згадати правило про звертання, тобто: Іване, Василю, Маріє, Катерино, красуне і. п. І запрошую всіх віршарів до навчання:"А нумо, друзі, почнемо! " Щоб не осоромитися перед дітьми, онуками і читачами... Скажіть, будь ласка, хто повинен добре знати українську мову? Хто? Чех? Поляк? Француз? Німець чи росіянин?.. Бажаю терпіння і великої наполегливості. У цьому сенс нашого життя... І творчості ...
Тут лірична героїня просто плутає грішне з праведним... Щодо святих, тобто людей, які не грішать, а живуть праведним, цебто правильним життям, то в них відбувається така велика внутрішня боротьба з собою, з огромом великих почуттів, про які ми, певно, й не здогадуємось і не маємо навіть найменшого уявлення... Так, дійсно, краса врятує світ, якщо ця краса дозріє в наших душах... І, мабуть, найголовніше, чим закінчується Ваш вірш: Краса жіноча - то гріховний хрест... Хіба?..
Перші каплі б’ють об скло. Заглядає дощ в вікно, А на вулиці береза, ніби дівка нетвереза?.. До відчуття поезії ще б додати старанливості... Слово не любить поспішності та неуважного ставлення, тобто стук-грюк, аби з рук... А кому ж то любити рідну мову, як не нам? Подумаймо... Хочу принагідно розповісти почуте... Мамо, хвалять нас! Хто, доню? Ви мене, а я вас!
Є відчуття поезії, треба працювати над технікою віршування: ритмом, римами, над фразуванням... Уважність нікому не зашкодить... Є чимало різних огріхів: зільємся-зіллємося, торкнуся я твої коси? Мабуть, корисно буде частіше заглядати в посібники з української мови та різні словники... Бо, як сказав Максим Рильський, словник - це пишний яр, а не сумне провалля...
Грози твій погляд розсіює, їх обертає у вирії - в пісню птахів на моїм підвіконні. Ну що ж, пильнуйте, щоб не випурхнули і не розлетілися пісні без догляду... Та думаю, що сіті у Вас міцні...
То стогне, то мліє, то дико кричить позначене серце у деякусь мить. Мені імпонує глибока гама Ваших зрілих почуттів, Маріє... Правда, я не проти, якби Ви замінили декілька слів, та думаю, що згодом Ви це помітите й зробите...
Можливо, десь, але не там, де ми весняна повінь напуває й шаленіє. Шаленство весняної повені в останніх акордах хвилює по-особливому... І я щиро радію, бо знову пересвідчуюсь, що Ви ставитеся до слова з відповідальністю... І вірю, що свого хисту Ви не занехаєте... Дякую!
Тріпочеться серце поціленим птахом в агонії. Біль не вгаває. Поволі чіткішають контури плахи крізь сонцем осяяну синь небокраю. З опаскою, чесно кажучи, я постукав, Маріє, доволі пізно у Ваші двері... І зовсім не жалкую... Тож дякую за таїну струни і нехай вона не стихає навіть за замкненими дверима...
І врода твоя, як веселе вино, І пісня в тобі весняна, незабутня, І вруно кохання... Хай квітне воно - Там княжить і юність, і наше майбутнє. Прекрасне срібне весілля... Я з великою радістю пригублюю келих, який настояний на дивному чар-зіллі красного слова... МНОГІЇ ЛІТА!
Бо ж в руки віддана Богам… Як це так? Адже написано: нехай тобі не буде інших богів, крім Мене... У вірші чимало слушних думок, але він розтягнений, мало шліфований, з різноманітними помилками...
Коли ходити довго на підборах, Утомлюєшся швидше ти утричі. Ну що ж, краса, як і мистецтво постійно вимагає жертв... Мені подобається, що автор досить сміливо торкається серйозних тем...
Я любитиму зовсім не менше Через вічність одну. Що нам час? Гарна тема і струна бринить славно... Я ще раз пересвідчуюсь у тому, що класик мав рацію, коли говорив, що коханню кожен вік підвладен...
Я пірнаю у сни, щоби взяти наснаги, З нею разом терпимість і силу полів, Щоби правди підняти опущені стяги… Щоби колір веселки в душі заяснів… Прекрасно! Але наголос у слові вірш'і придуманий кимось... У словниках - в'ірші... Чуєте, як гарно бринить?.. В'ірші!.. Сни ці, Господа ласці, залишають в`ірші...