Поки у вікні мімоза квітла

Зникли геть налякані морози.

Вже і сонце вирвало свій шмат.

Жовта гілка з кульками – мімоза

Спокій мій впроторила у пат. 

Вислів «я кохаю» вже не в моді,

Час такий. І ніжність не в ходу.

Квіти ці… Картини і комоди…

Як же зрозуміти, мову цю «круту»?

Ти ж неначе зіткана зі світла,

Ти ж неначе сонячна стріла…

Поки у вікні мімоза квітла,

Ти все серце випила до тла…

В хмарах день на сонці танув,

Десь далекі сполохи гасив,

Поспішали ми мов капітани,

Кораблі вернути до роси…

Десь у небі зорі заясніли…

Очі в очі. Ніжності без меж…

Ми в собі нічого ж не змінили

І пірнули у нічний кортеж.

Жовті кульки висипали пилом,

Свіжий подих березнем буяв.

Ти мене, в той раз назвала милим,

Поки у вікні букет куняв…

10.03.2011